Он снова один
Одного разу, маючи так мало віку,
Забрів я гратись у старезний сквер
І там зустрів одного чоловіка
Лежав на лаві він, неначебто помер.
Я був мала і жалісна дитина,
І підійшовши, став на видноті.
Спитав у нього «Що в таку годину,
Ти дядьку робиш тут на самоті?»
Сказав він, сумно дивлячись у небо.
«Дивлюсь на світ і їсть мене журба.
Проживши вік, я зрозумів далебі,
Що є недобре, а добра нема.»
«І ти малий з роками зрозумієш,
Що треба жити лиш для себе кожну мить.
Байдужим бути до чужого горя.
Хто його має, хай тому воно й болить.»
Мов краплі ті, холодні, дощові,
Так падали його слова щербаті.
Ніяк не міг я зрозуміти,
Що хоче він мені сказати.
Пройшли роки, дитинства дні минули.
І юності вже відцвіла пора.
Ось сам уже сиджу на лаві, в сквері,
А навкруги цікава дітвора.
Та я мовчу, хоч маю що сказати.
Що їм мої слова, старечі і пусті?
Хай щасливо живе той що надію має,
А хто не має хай живе на самоті.
(Перевод:
Как то раз еще ребенком,
Я в старый сквер забрел.
И там я встретил человека
Лежал он на лавочке, как не живой.
Я был мал и жалостлив
И подойдя стал на виду.
Спросил у него " Что в такое время,
Вы делаете здесь один?"
Сказал он с грустью глядя в небо
" Смотрю на мир и ест меня печаль.
Прожив жизнь, я лишь теперь понял,
Что много зла, а добра и нет."
И ты малыш поймешь с годами,
Что надо жить лишь только для себя каждый миг.
Равнодушным быть к чужому горю.
У кого оно случится пусть тому и болит.
Как капли холодные и дождевые,
Ущербные его слова так падали.
Ни как не мог понять я
О чем он говорит.
Прошли года и детства дни минули
И юности уж отцвела пора.
Вот сам уже сижу я в том же сквере
Вокруг резвится тоже детвора.
Но я молчу, хоть есть что мне сказать.
Что им старика слова пустые.
Пусть счастливо живет тот кто надеется
А кто уже не может, пусть будет одинок.)
