Солдатська молитва

Посмыхнувся солдат ,бо про діток згадав

І про рідну матусю ,що чека біля хати.

"Повернусь незабаром"- посміхнувшись сказав

І подався на схід з москалем воювати.

 

У окопі сидить та читає листа

Аж сльоза із очей зненацька виходить,

А у небі над ним вража куля свищить

Та в кушах біля нього смерть люта ходить.

 

Не шкодує здоров'я за ради країни

І на зло ворогам смерть від себе жене,

Бо ми вільне козацво і завжди єдині,

Тож настануть часи ,коли лихо мене.

 

Про кохання слова його зігрівають

Зна коханна чекає на нього щодня.

Та шкода без сім'ї... тижні минають,

Бо комусь довподоби братерська різня.

 

Він утерши сльозу зарядив кулемет,

Поглядаючи в небо тричі перехрестився:

"Знаю ,Боже мій милий, війна, то не мед

Бережи моїх діток"- від серця молився.

 

Тож йому не страшні ні гармити, ні танки,

Бо боронить він пращурів, землю святу,

Щоби браття та сестри вдягли вишиванки

І омріяну, щоби дочекались мету.

 

Щоб позбавилась наша земля від війни,

Повернулись солдати до рідної хати.

Боже! Сльозно благаю, їх хорони.

Витирала від щасть сльози щоб мати.

Сосєдка О.Д. 20.07.2016 р.