НЕ ДЛЯ ТЕБЕ МІЙ ВІРШ...

НЕ ДЛЯ ТЕБЕ МІЙ ВІРШ...

 

Не для тебе мій вірш, заспокойся,

Не про тебе цей спів у гаю,

Тільки слів, прошу я, не цурайся

Та й не стій більше тут, на краю.

 

То не я так співаю тихенько,

То душа моє серденько рве,

Тому ллється вже пісня жвавенько,

І до себе вона мене зве.

 

Віч - на - віч з нею я розмовляю

Під той приспів, що ллється у гай,

Котрий завжди я в себе вкрапляю,

Це вже звичай такий... Пам’ятай...

 

Ти не стій на краю... Обірвешся...

Та й у прірву впадеш водночас.

Я чекаю, коли обізвешся,

Щоб і ти заспівав хоч би раз.

 

Лиш тоді ти мене зрозумієш,

Промовчиш і у крик не зійдеш,

Враз свій жах на скалі намалюєш,

Обережно зайдеш в мою тиш.

 

Може, й ти заспіваєш зі мною,

Щоби злобу повітря знесло,

Щоб наповнилось серце весною,

Тоді сонце скоріше б зійшло.

 

4.03.2012