КЛАДОЧКА

КЛАДОЧКА

 

Біля гаю на річеньці

Була кладочка-¬місток,

Де збирались на гойдалки

Молоді під вечірок.

 

Сміх юрби лунав до ранку,

Там співали в ясну ніч,

Зустрічали так веснянку

Та й вели кохану річ.

 

Вже немає там місточка

Жаль, журба...Лиш спогад є,

У якому та кладочка.

Вона й досі серце рве.

 

Де ж ти, кладочка¬-місточок,

Як знайти тебе мені,

Щоби спів твій, як струмочок,

Не рвав душу по весні.

 

А вона вже йде до річки,

Гай схвильований тремтить,

Місяць світить в ніч доріжки,

Зайшов спокій у цю мить.

 

Стало серцю так спокійно,

Не бентежиться душа.

Лише спогад мій замрійний

У цей вірш зібрав слова.

 

Всі вони про наш місточок,

Сільську кладочку річну,

Та й про перший пелюсточок,

Що побачив цю весну.

3.03.2012

НЕ ДЛЯ ТЕБЕ МІЙ ВІРШ...

 

Не для тебе мій вірш, заспокойся,

Не про тебе цей спів у гаю,

Тільки слів, прошу я, не цурайся

Та й не стій більше тут, на краю.

 

То не я так співаю тихенько,

То душа моє серденько рве,

Тому ллється вже пісня жвавенько,

І до себе вона мене зве.

 

Віч - на - віч з нею я розмовляю

Під той приспів, що ллється у гай,

Котрий завжди я в себе вкрапляю,

Це вже звичай такий... Пам’ятай...

 

Ти не стій на краю... Обірвешся...

Та й у прірву впадеш водночас.

Я чекаю, коли обізвешся,

Щоб і ти заспівав хоч би раз.

 

Лиш тоді ти мене зрозумієш,

Промовчиш і у крик не зійдеш,

Враз свій жах на скалі намалюєш,

Обережно зайдеш в мою тиш.

 

Може, й ти заспіваєш зі мною,

Щоби злобу повітря знесло,

Щоб наповнилось серце весною,

Тоді сонце скоріше б зійшло.

 

4.03.2012