Відгомін серця

Так хочеться взлетіти до небес, 
Та розбива об камінь всі свої надії.
Я марила майбутнім без проблем,
Та тонуть у болоті мої мрії..

Я так хотіла зірку із небес,
Щоб хтось мене любив, хіба багато прошу?
Натомість маю лиш один синець
Набитий об стіну людей байдужих...

Коли тебе спіткають негаразди,
Ти так чекаєш слова-допомоги.
Натомість, чуєш лиш слова образи,
Та й сам шука свої шляхи дороги...

Так боляче, коли тебе не чують.
А ти кричиш, зриваєш голос свій,
У відповідь лиш тиша.
Ти примара, стоїш у полі бою
І борешся з людською німотою..
  Але настане час, промінчик сонця
Знову осяє твої ясні очі,
Покине тебе спокій, 
І всі з обіймами повернуться до тебе..
Та чи щаслива будеш ти увагою такою?
Та чи не пізно, прийшли вони тобі на допомогу?