Смарагд

Всі кажуть, що занадто романтичний,

 

Шукаю бо смарагд серед сміття…

 

Скляний камінчик був у мене звичний,

 

Та тріснув від буденного життя…

 

 

 

Я обрамляв його у золото старанно,

 

Хустинкою всі грані протирав,

 

От тільки було видно, що омана –

 

Цей камінець, хоч добре він блищав!

 

 

 

Я марно викарбовував там пробу,

 

Та виносив на світло камінець,

 

Але я зрозумів, що хибна спроба,

 

Дарма зробив із золота вінець.

 

 

 

Віднині не цікавили вже стрази,

 

Навіть коштовні, інші камінці,

 

І жодного не надихнули разу

 

Вони за ці нікчемні папірці!

 

 

 

Я жив собі, усі живуть так в світі,

 

Та цей смарагд в очах твоїх зустрів.

 

З цієї найщасливішої миті

 

Я сенс життя, на диво, зрозумів!