Спогад

Пам'яті бабусі Шури...

 

Час забирає біль по-троху,

Та не стираються думки,

Спогад ятрить сильно душу

Навіть через роки.

 

Того дня невидима сила

Тягнула додому мене.

Я бігла, "летіла" щосили,

Бо відчувала лихе!

 

Зі страхом смикнула ручку, -

На дивані лежали Ви.

У очах повно болі і смутку,

Попросили у мене води.

 

Я лише не секунду вийшла,

На зовсім короткий час,

Принесла водички швидко,

Та вживих... не застала Вас.

 

Я остання дивилася в очі,

Я остання, чий крик чули Ви.

... Ще довго снилися очі,

Що просили у мене води.

 

(18.12.2015)

 

ID: 629719

Рубрика: Вірші, Присвячення

дата надходження: 19.12.2015 00:20:02

© дата внесення змiн: 11.01.2016 21:19:08

автор: Світлана Крижановська