У кожного було дитинство

У кожного було дитинство,

У кожного воно своє.

Мені під старість своє сниться,

Та все спокою не дає.

Все бачу річеньку Горинь,

Що недалеко протікала.

А ще туману бачу синь,

Що понад річкою стояла.

Ми дітбудинком в луг ходили,

Щавель в ряднину набирали.

Частенько поміч так робили,

Самі себе так годували.

Після війни наш дітбудинок,

Для нас був більше, ніж сім’я.

Когось найшла потім родина,

А хтось остався сирота.

Всьому вина ота війна.

Та знали ми що нас не кинуть

І не дадуть там десь загинуть.

Дітей Союз оберігав,

Що пригодяться твердо знав.

Робочі руки підростуть,

Своє «спасибі» віддадуть.

А річка та тече і нині

До Білорусії, в долині

Там з ранку стелеться туман.

 

А хлопці знов тепер воюють,

Бо в голові у них дурман.

Мене події ті хвилюють,

Як той над річкою туман.

Таке зі мною пам’ять робе,

Що серце рветься із утроби.

Невже не можна мирно жити?

Скажи,Господь, що нам робити,

Щоб річка та собі текла,

І щоб росла,росла трава.

****