Долонею торкнутися

Чомусь той час iде невпинно,
сумнiвно коректує нам життя,
а мрiя лине-в синє море,
й гине, мов якор, йде вона
у забуття.
Долонею торкнутися веселки,
позичити у неї спритний хист,
щоб фарбами доповнити
сторiнки й дмухнути їх
в височину небес.
Лети, моя золотокрила мрiє!
Без жодних декорацiй й
метушнi, пшеничним колоском
в життя вплiтайся, зааплодую
щиро я тобi.