Веснянка

І сокіл в небі не літає,

і дні мої чомусь сумні,

і сонце за вікном вкриває,

усе живе теплом своїм.

 

І лиш мене весни проміння,

ніяк не може віднайти,

щоб в серці трохи вбити холод,

що принесли зими сніги.

 

Я б розпустила свої коси,

додолу руки простягла,

і над водою в барвах й хвилях,

я б свої чари пронесла.

 

І тихі співи соловейка,

що в пущі ліса заблукав,

я зачарована почую,

і полечу з ним в теплий гай.

 

Весна всім різне щось дарує,

відносить серце в забуття,

та головне що зимню тугу,

миттєво звільнює вона.

 

К.Д.