Казала менi Ненько

Казала менi Ненько:

"Десь на високiй горi ,

у кришталевiй печерi

людське кохання живе.

Додолу квiти кидае,

Полум'я в небо здiймае,

Блакитнi очi, як небо,

Боса у люди iде."

 

Засумувала Ненько:

"Людського щастя немае.

Хворае серце в печалi.

Дороги стонуть у сльозах.

Його ми всi розмiняли

На вiйни, грошi та кривду.

Блакитнi очi, як небо,

Вiд горя чорнi уже."

 

Але не плаче Ненько:

"Людина щира та добра.

Вона усе зрозумiе,

Свое кохання знайде.

Iз кришталевой печери

Додолу квiти кидае,

Полум'я в небо здiймае,

Сама у люди iде."

 

И из хрустальной пещеры

К ногам цветы разбросает

И пламя в небо поднимет,

Босая к людям придёт.