Мольберт

Зелені очі дивляться на сиве полотно.

Мабуть, давно все стало надто тлінним,

Буденні дні захоплюють твій крок,

І ти не зрозумів, що йдеш у прірву.

 

Затягнуті і руки, і вуста,

Не взмозі ти вже сам остепенитись,

Ідуть, неначе прокляті, літа,

І все сивішими стають барвисті квіти.

 

Блакитне небо затянуте тугою,

А навкруги безмірна тиша стала.

Мольберт, покритий сивиною

Це все, що вже тобою стало.