Невже так боляче прощати

Невже так боляче прощати, 
й невірити в прощення душ, 
ламати руки і кричати, 
й писати стомлений і пьяний вірш,
невже так боляче любити, 
і водночас згорати в мить,
за мить життя усе прождити...й забути...
а сумління спить ... 
коли проходять сотні митей, 
й ударом слова по щоці,
ти тверезієш аж до скуки...
і розуміеш - Ти в гімні!!!!
Невже так можно просто стати,
й насрати купу серед душ,
де в серці місце квітами сповите,
а там багна несамовитий куш!
невже так можна вічно плести,
брехати в очі і пливти,
що Ти кохаєш, аби вести,
тебе в оману пустоти!
Я знаю точки цього світу,
що волю крають і дають,
кохання, ніжність і надію,
й на все погане там плюють!
Це всі чесноти й вподобання,
це правда в очі як свята,
це вірність і журба кохання, 
це радість, що в любові лиш жива!
невже так можна не жадати, 
щоб відмовлятися від слів...
Тебе одну я лиш кохаю...
Одну ...єдину серед ТИСЯЧІ СВІТІВ!