ти кажеш: не переймайся, з любові не помирають.
а я просто посміхаюсь й не думаю про легені,
які прошибає током, які щось таки стискає,
з яких утекло повітря, замерзнувши десь у венах.
 
ламає на дві частини, мов вітром старі дерева –
вже скоро самотні сльози стечуть по корі додолу.
з любові не помирають. ти ж бачиш, я ще не вмерла.
виходячи з цих положень, я більш не помру ніколи.
 
до крові збиваю руки, проламуючись угору,
а ти вже давно не знаєш і знати не хочеш, де я.
мені ж вже нарешті пох*й на завтра, сьогодні й вчора.
з любові не помирають. вмирають скоріш без неї….