Стежка

Вже більше року в моїм серці,

панує смуток й пустота,

товариші два, що приходять,

до кожного в кінці життя.

Та є й такі кого обходять,

щасливими назвеш їх ти,

вони завжди добро знаходять,

там де ти б руки опустив.

Вони як фенікс воскресають,

долаючи туги життя,

та далі йдуть і не звертають,

на стежку що мене вела.

Така самотня, завжди тиха,

і таємнича наче ніч,

в ній кожен може загубиться,

коли життя втрачає сенс.