Вибирай і не гай: чи в пекло чи в рай…
До чого ж ми дожились, народ український!
З нас здирають уже шкуру - свої і чужинські.
Ростуть ціни і тарифи – от тільки зарплати
І пенсії не ростуть – кажуть: «Й цього хвате».
Не їмо, а доїдаєм: хворі і убогі.
Не живем, а доживаєм, бо ще тягнем ноги.
Ми їмо не те, що наші діди споживали
І п’ємо не те, що наші предки випивали.
Бо їмо ми лиш нукліди, ГМО і єшки,
Мабуть в когось план: Вкраїну загнати у дошки.
Якби ми своїх дідів пригостили салом,
То було б нам від дідів, повірте, й не мало,
Бо вони сказали б так: «Що це за гидота?
Хіба оце можна їсти? Від нього ж нудота.
Від нього, хіба що, назва осталась та колір,
Калорій же - ГМО та шкідливі солі».
А якби свою бабусю молоком вгостили,
Вона сплюнула б, й сказала: «Що травить схотіли?
Молоко це – тільки колір й коров’яча назва.
Від такого молока не довго й до язви».
І щоб ми змогли сказати собі в оправдання?
А нічого, бо це наше, нажаль, харчування:
ГМО і гербіциди, єшки і нукліди –
Вони всюди, вони скрізь: і в воді, і в хлібі.
На сніданок, на обід і на сон грядущий –
Ми вживаєм цю гидоту в віці нашім сущім.
Звідси і усі хвороби, недоумки і дибіли,
Бо батьки на час зачаття ГМО лиш їли.
Правий був пророк вкраїнець Шевченко Тарас.
Все, що він колись писав, писано й про нас:
«Той мурує, той мудрує, ненаситним оком за край світа зазирає,
Та під себе, лиш під себе усе загрібає».
Мабуть думає, що буде, аж три віка жити,
Тож живе, ще більш урвати й багатство копити.
А таких у нас немало, на кожному перехресті:
Крадуть, моляться з хрестами, та в душі без хресні .
Усі ждуть оту Любов, яка б все простила,
А самії справно служать лиш нечистій силі.
Зазіхають на чужеє, як більше урвати,
А насамперед, як з народом Іудою стати.
Бо зреклись вони і Бога, і свого народу,
Того, що на їхню зраду давав свою згоду.
Справжнісіньке славнозвісне їдять вони сало,
Молоко, овочі, фрукти й другого не мало.
Для народу лиш нуклідів й ГМО придбали.
Таке наше життя-буття, діди і бабусі.
Отак ми і доживаєм на землі-матусі.
За свої гріхи і ваші, за усі роди,
Хоч з часів ваших немало стекло вже води.
Та гріхів стало не менше, а більше і більше,
Тож живемо з кожним роком все гірше і гірше.
Де ж поділось славнозвісне українське сало?
Про яке і за кордоном гула добра слава.
Чи кормить свиней вже нічим, крім ГМО, стало?
Чи совісті і страху в людей стало мало?
Де ж поділось українське молоко духмяне?
Не з ГМО, від корови, що нам Богом дана.
Де ж поділася вода справжняя із крана?
Та вода, яка з любов'ю нам від Бога дана.
Пані наші і панове, народні вибранці!
Не гріх вам, що ваш народ став, як голодранці?
Ви ж на Біблії клялися народ захищати,
Ох, і спросить же з вас Бог за народ, й завзято!
Тож покайтесь пред народом, панове, й пред Богом,
Бо за все спитає й спросить, і осудить строго.
Як в Біблії, з багачем і Лазарем бідним,
Прийде Бог Святий з мечем і із раєм хлібним.
А що скаже, прочитайте у Слові Святому:
Куди пішов бідний Лазар і багач по тому.
З нас здирають уже шкуру - свої і чужинські.
Ростуть ціни і тарифи – от тільки зарплати
І пенсії не ростуть – кажуть: «Й цього хвате».
Не їмо, а доїдаєм: хворі і убогі.
Не живем, а доживаєм, бо ще тягнем ноги.
Ми їмо не те, що наші діди споживали
І п’ємо не те, що наші предки випивали.
Бо їмо ми лиш нукліди, ГМО і єшки,
Мабуть в когось план: Вкраїну загнати у дошки.
Якби ми своїх дідів пригостили салом,
То було б нам від дідів, повірте, й не мало,
Бо вони сказали б так: «Що це за гидота?
Хіба оце можна їсти? Від нього ж нудота.
Від нього, хіба що, назва осталась та колір,
Калорій же - ГМО та шкідливі солі».
А якби свою бабусю молоком вгостили,
Вона сплюнула б, й сказала: «Що травить схотіли?
Молоко це – тільки колір й коров’яча назва.
Від такого молока не довго й до язви».
І щоб ми змогли сказати собі в оправдання?
А нічого, бо це наше, нажаль, харчування:
ГМО і гербіциди, єшки і нукліди –
Вони всюди, вони скрізь: і в воді, і в хлібі.
На сніданок, на обід і на сон грядущий –
Ми вживаєм цю гидоту в віці нашім сущім.
Звідси і усі хвороби, недоумки і дибіли,
Бо батьки на час зачаття ГМО лиш їли.
Правий був пророк вкраїнець Шевченко Тарас.
Все, що він колись писав, писано й про нас:
«Той мурує, той мудрує, ненаситним оком за край світа зазирає,
Та під себе, лиш під себе усе загрібає».
Мабуть думає, що буде, аж три віка жити,
Тож живе, ще більш урвати й багатство копити.
А таких у нас немало, на кожному перехресті:
Крадуть, моляться з хрестами, та в душі без хресні .
Усі ждуть оту Любов, яка б все простила,
А самії справно служать лиш нечистій силі.
Зазіхають на чужеє, як більше урвати,
А насамперед, як з народом Іудою стати.
Бо зреклись вони і Бога, і свого народу,
Того, що на їхню зраду давав свою згоду.
Справжнісіньке славнозвісне їдять вони сало,
Молоко, овочі, фрукти й другого не мало.
Для народу лиш нуклідів й ГМО придбали.
Таке наше життя-буття, діди і бабусі.
Отак ми і доживаєм на землі-матусі.
За свої гріхи і ваші, за усі роди,
Хоч з часів ваших немало стекло вже води.
Та гріхів стало не менше, а більше і більше,
Тож живемо з кожним роком все гірше і гірше.
Де ж поділось славнозвісне українське сало?
Про яке і за кордоном гула добра слава.
Чи кормить свиней вже нічим, крім ГМО, стало?
Чи совісті і страху в людей стало мало?
Де ж поділось українське молоко духмяне?
Не з ГМО, від корови, що нам Богом дана.
Де ж поділася вода справжняя із крана?
Та вода, яка з любов'ю нам від Бога дана.
Пані наші і панове, народні вибранці!
Не гріх вам, що ваш народ став, як голодранці?
Ви ж на Біблії клялися народ захищати,
Ох, і спросить же з вас Бог за народ, й завзято!
Тож покайтесь пред народом, панове, й пред Богом,
Бо за все спитає й спросить, і осудить строго.
Як в Біблії, з багачем і Лазарем бідним,
Прийде Бог Святий з мечем і із раєм хлібним.
А що скаже, прочитайте у Слові Святому:
Куди пішов бідний Лазар і багач по тому.
