Світе, схаменися!

Знов квітує літо,
Мерехтять ромашки,
Золотиться жито
Та на душі тяжко.
 
Стогне серце, плаче
І душа болить,
Бо чує і баче,
Що й досі світ спить.
 
Годі уже спати,
Жниво вже дозріло –
Пора серпа брати
І пожати вміло.
 
Пора просипатись
У світі оцім,
Пора побрататись
Народам усім.
 
Пора вже спинити
Війни і нападки.
Доки ж будуть гнити
Предки і нащадки?
 
Де ж бо та любов
До ближнього і Бога?
Лише помста й кров
І в пекло дорога.
 
Світе, схаменися!
Схаменіться люди!
До Любові поверніться,
Бо суд скоро буде.
 
Воістину буде суд!
Покайтеся люди!
Не за хмарами, а тут
Любов вас осуде.
 
Бо любов лише устами
Звуть і призивають,
А мислями і ділами –
Б’ють і побивають.
 
Давно пора дати звіт
За слова і мислі,
Бо і мислі має світ
Не прісні, а скислі.
 
Просипайся, світе!
І прочисти вуха,
Бо на порі жито –
Дивися і слухай...
 
Мудро глянь на вся і все:
Чи то та дорога,
Що тебе і світ несе
До Господа Бога???
 
Пробудися, світе!
Світе, світе ясний,
Бо пройде і літо,
І жниво дочасно.
 
Світе, схаменися!
Пробудись від сну!
Пред Любов’ю повинися,
Бо прийду й пожну.