Із рук твоїх

Із рук твоїх отруту випить ладен, 
Щоб вгамувати цей душевний біль. 
Лиш не кажи, що настрою підвладен, 
І що лукаво сиплю в рану сіль. 

І сіль потрібна. Як без неї жити, 
Коли все прісне, сіре і безлике? 
Ти посміхнись, -- це горе невелике, -- 
І знов навчись в собі себе любити.