ТАК ПРОЖИЛА Я ДОЛГОЮ ЗИМОЙ...
Перевод стихотворения Леси Украинки
"Так прожила я цiлу довгу зиму..."
Так прожила я долгою зимой...
Опять пришла весна неотвратимо,
А для меня всё одинаково порой,
И время тихо проплывает мимо,
Плывёт, как по теченью лист сухой.
Жизнь странная, и если б сердце вдруг
От жалости и боли не сжималось,
Не знала бы: о жизни мне мечталось
Во сне или действительно живу.
Вокруг лишь стены, будто приговор,
Как тесно мне, весь мир мой - только это.
А за окном - другой я слышу! Где-то
Шумит-гудит, ведёт свой разговор,
Повозок скрип, людские голоса,
И грохот поездов, и звон трамваев
Одной дрожащей нотой нависают,
Как тремоло оркестра заполняют,
И день, и ночь звучат! И не до сна.
Живой и шумный мир там, за окном.
Но я его не вижу... Только тополь
В окно мне веткой машет, да высоких
Ворот резьба... Вот мир мой за стеклом.
Сквозь ветви те светила мне звезда,
Да неба лоскуток в моём оконце,
Издалека трель соловья несётся,
А значит на дворе уже весна.
И молодая шелестит листва,
И звёздочку в окне уже не видно.
Я знаю, что тогда, порою зимней -
За стёклами снежинок кутерьма...
И по утрам морозные узоры -
Вот так я узнаЮ любую пОру.
И с сожаленьем думаю о том:
Не так ли, как весну вот этим днём,
Любовь и юность, и свою, и многих -
Чем красен человека век убогий,
Всё видела, но только за окном...
Текст оригинала:
****************
Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала,
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.
25.04.1897
"Так прожила я цiлу довгу зиму..."
Так прожила я долгою зимой...
Опять пришла весна неотвратимо,
А для меня всё одинаково порой,
И время тихо проплывает мимо,
Плывёт, как по теченью лист сухой.
Жизнь странная, и если б сердце вдруг
От жалости и боли не сжималось,
Не знала бы: о жизни мне мечталось
Во сне или действительно живу.
Вокруг лишь стены, будто приговор,
Как тесно мне, весь мир мой - только это.
А за окном - другой я слышу! Где-то
Шумит-гудит, ведёт свой разговор,
Повозок скрип, людские голоса,
И грохот поездов, и звон трамваев
Одной дрожащей нотой нависают,
Как тремоло оркестра заполняют,
И день, и ночь звучат! И не до сна.
Живой и шумный мир там, за окном.
Но я его не вижу... Только тополь
В окно мне веткой машет, да высоких
Ворот резьба... Вот мир мой за стеклом.
Сквозь ветви те светила мне звезда,
Да неба лоскуток в моём оконце,
Издалека трель соловья несётся,
А значит на дворе уже весна.
И молодая шелестит листва,
И звёздочку в окне уже не видно.
Я знаю, что тогда, порою зимней -
За стёклами снежинок кутерьма...
И по утрам морозные узоры -
Вот так я узнаЮ любую пОру.
И с сожаленьем думаю о том:
Не так ли, как весну вот этим днём,
Любовь и юность, и свою, и многих -
Чем красен человека век убогий,
Всё видела, но только за окном...
Текст оригинала:
****************
Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала,
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.
25.04.1897
