Таксофон на Площі Шансів
Провулки пам’яті, де запах нафталіну,
Де кожен крок зав’яз у патоці століть.
І ти тут схожий на іржаву ту машину,
Що не заводиться, і просто так стоїть.
Там вітер - наче лезо - ріже вуха,
Там обрій затягнуло полотном.
Там таксофон старий, немов замерзла муха,
Висить поміж реальністю та сном.
Він пам’ятає все: і черги, і монети,
Й життя минуле, що розпалось на цитати.
Ти сам давно забув і хто, і де ти,
Хоча б на мить минуле відшукати.
Згадай той код, якого вже немає,
З’єднайся з тим, ким був ти до розлук.
Почуй, як там, крізь тріскіт, пролунає
Чийсь голос - позабутий, дивний звук.
Так, ми програли! Все було даремно!
Ми час свій згаяли на рими та борги!
Тепер у власних душах стало темно,
Й любити долю нам не до снаги.
Ця Площа Шансів - це метафора невдачі,
Цей таксофон не дзвонить в потойбіччя днів,
Ми - просто змінні значення в задачі,
Яку ніхто ще розв'язати не зумів.
Повісь цю слухавку і вийди з кадру тихо,
Минуле - краєвид з тюрми на сад.
Жоден дзвінок не попередить лихо,
І жоден код не верне час назад.
