Щоденник троянця
На мурах - спека. Пил стоїть, як храм,
До неба зведений. В печалі воєводи.
Вино ми цму́лимо та молимось богам,
Які вгорі тасують, як колоди,
Життя людей. Театр воєнних дій
Усім присутнім текст роздав та ролі
Правителів, солдатів та повій,
Сліпий поет влаштує нам гастролі.
Ахілл отримає гекза́метр і щит,
Гектор - багаття і сльозу Пріама.
А я не потрапляю навіть в звіт
Сліпця Гомера. Ось така тут драма.
Кізяк ми палимо. Провізія - гнила.
Олива гіркне в мідному горняті.
Смерть - це не о́да, це лише тіла,
Тіла людей, що геть не винуваті.
Парис - синок Пріама - хтивий франт,
Він ма́стить кучері, та все Єлену пе́стить.
Ми лаємось. Слабак він! Не Атлант.
Ім’я троянця цей мажор безчестить.
А та Єлена - грецька шльондра, що
Тепер нам коштує життів цілого міста.
Я б воював ретельніше, якщо
Ми із правителем були б з одного тіста.
Та поки син царя цейво́кає Єлену,
Ми доїдаємо сандалії свої.
Пускаємо, забувши гігієну,
Униз зі стін смердючі ручаї.
Богиня Гера зморщила свій ніс,
Афіна креслить схеми на піску -
Для них ми - цирк, великий бенефіс!
А ми тут варимось у власному соку.
Мій спис іржавий. То́ракс тисне груди.
Сусід Дарда́рій марить про обід.
Ми - гній історії. Женуть нас звідусюди.
Сліпець Гомер, привіт тобі, привіт!
Ніхто не виб’є в ма́рмурі ім’я
Того, хто просто здох від діареї.
Троянська ніч - німа моя тюрма,
Лиш греки десь співають у траншеї.
Немає слави. Є лише пісок,
Що на зубах скрипить. Ридай, гримасо!
Майбутні покоління, вам урок:
Для влади ми усі, панове, - м’ясо.
Ахілл напився. Спить Аякс в рову́.
Зарився в яму Нестор, як собака.
Я ледве дихаю, та ніби ще живу,
Хоча життя моє - оця брудна клоака.
Про щось белько́че з Менелаєм Одіссей,
У них якісь там грецькі теревені.
Мені їх з му́ру видно, як мише́й.
Шкода́ для стріл далеко ті мішені.
На березі - пустеля. Тільки дим
Ворожих вогнищ стелиться над мулом.
Ми стали старшими. Став світ для нас чужим,
Просякнутим війною і минулим.
Але дивись! Яка безглузда річ!
Волочуть греки дерев’яну тушу.
Гігантського коня ... Мабу́ть, в цю ніч
Сам Зевс згадав мою пропащу душу.
Це дар. Це знак. Це символ перемо́г!
Ми вистояли, вигризли цю долю!
Пиши, Афіно, грекам некроло́г.
А ми нарешті вирвались на волю.
Ей, хлопці, за моту́ззя! Дружний крок!
Тягніть цей монумент у отвір брами!
Хай пропаде у пам’яті пророк,
Що нас лякав дана́йськими дара́ми.
Тягніть коня! Везіть його у двір!
Це фініш, хлопці! Ясно і ледачому.
... Та, радості моїй наперекі́р,
Вору́шиться щось в череві коня́чому.
Отзывы
Киян Александр14.03.2026
Дуже потужно! Щасти, Друже!
Гуля19.03.2026
Сильно!Интересно! А радость победы была преждевременной... С теплом, Андрей!
