Тобі не сниться
Дожив ти до весни. Тобі не сниться.
Дерева цму́лять життєдайний сік.
Мчить небом сонце – як руда лисиця,
Бо заєць місячний у ніч квапливо втік.
Весна іде — зеленоока пані,
у капелюсі з мокрого дощу.
Вона поло́ще світ наш у стакані,
Дає напитись кожному кущу.
В котах прокинулись поганські божества,
Вони нявчать пісні́ по підворіттям.
І навіть пень — трухля́ва голова —
Вже марить зарости зеленим ві́ттям.
Налаштував найбільш співочу з лір я.
Ген каламу́ття утікає в небуття.
Дбайливий Бог виходить на подвір’я -
Підклеїти землі́ старе взуття.
Поети ловлять муз, як бліх у шубі,
Шукають рими зранку під вікном.
Весна життя цілує хтиво в губи,
Частує долю молодим вином.
Земля парує, мов гарячий чай,
В який заварку неба натрусили.
Ховай свій смуток, й боржників прощай,
Бо в березні на сум немає сили.
