Ніч одяглась в туман важкий і сизий
Ніч одяглась в туман важкий і сизий,
Сни незворотно мігрували в потойбічність.
Життя слизьке й хитке, немов карнизи,
З яких крокуємо зневірено у вічність.
Прощай, кохана, прощавай же, смуток-брате,
Тут кожен третій — чи поет, чи кат, чи злодій.
Нам залишається знічев’я тільки спати.
Ми тут задіяні в дрібному епізоді.
Ці вулиці — як шрами на зап'ясті,
Ліхтар гойдає тінь, немов петлю.
Яке там «горе», і яке там «щастя»?
Я все терплю́. Бо вас усіх люблю!
Зітри сльозу, тут зайві ці деталі.
Гітара плаче в тиші десь в кутку.
Нам самота повісила медалі,
Котрі знайшла між зорь на смітнику.
