Гість

В горлі кістка застрягла з неска́заних слів,
Розповзлись ті слова на папері.
Хто реальність прожив від початку часі́в,
Той постукав вночі, в мої двері.
Гільйоти́ною зрізавши кінчик сигари,
Скорчив посмішку свою гидли́ву.
Його очі світились поту́жно, як фари
Опівнічного локомотиву.
Об копито своє запаливши сірник,
Підкурив, прочитав два катрени,
І сказав: «Друже мій, ти - сумління боржник!», -
Й раптом вибухнув сміхом гієни.
Я складав вірш оцей, не піднявши очей,
Чемно слово зі словом одружував.
За вікном пропливала найліпша з ночей,
А мій гість пив журбу та біду жував.
Отзывы
Марченко Лилия03.10.2025
Браво! Молодець!
Дяченко Христина11.10.2025
Страшно

