Проростає в небі перших зір зерно

Проростає в небі перших зір зерно.

Чу́йно пестячи всі власні забаганки,

Молоді дівчата п’ють старе вино

В приміські́й кав’ярні поблизу альтанки.

 

Я із ними – як той мартопля́с –

Що не слово – то жартик, чи рима.

Я – поет, вони – музи, Парнас –

Ця кав’ярня. Любов невсити́ма.

 

Світ летить на пота́лу чортам,

Принагідно в нас цілить печаллю,

Та не лізьте у душу ви нам

Зі своєю дурною мораллю.

 

Пасують посмішки до юних цих облич,

За дзвоном сміху ми жахіть уже не чуємо.

І так, неначе це остання в світі ніч,

Ми на всі гроші буржуазно розкошу́ємо.