Під стиглим небом
Навдивовижу повітря густе, як скло,
Хекає серпень – ви́солопив язик.
Місто схилило стражденне своє чоло.
Світ цей хирля́вий до смутку давно вже звик.
Небо зсудо́млене бризне дощем рясни́м,
Місяць між хмарами - мов капелюх набаки́р.
Б’є блискавиця, креса́ючи іскри. Й грім
В стіни дубасить, неначе мільйон сокир.
Стало життя непотребом-ширпотре́бом,
Я уже думав, душа до краси невразлива.
Ніч. Горіли́ць лежу я під стиглим небом, -
Лусне від соку небо от-от, мов слива.
Отзывы
Дяченко Христина05.08.2025
Дуже образно! Прпосто неймовірні образи в тебе
