Дуріан (мрія з присмаком едему)

Якщо вірити тлумачному словнику української мови, мрія – це думка про щось бажане й приємне, але у деяких випадках нездійсненне. Мирослава не знала цього визначення дослівно, але мала велику мрію. Як і годиться справжнім мріям, вона з’явилася у дівчини в дитинстві. Сталося це одного сірого, непривітного дня в той самий період, коли дерева вже втрачають своє ошатне осінні вбрання, а до снігових нарядів природі ще лишається чекати кілька тижнів. Надихавшись вогким повітрям дорогою зі школи, дівчинка змерзла до дрижаків. Сезон опалення ще не почався, тож просто закуталася у дві ковдри, й увімкнула телевізор. А там …

А там усміхнені діти з далекого – сонячного! - Таїланду ласували величезним круглястим фруктом, що ззовні був схожий на наїжачений ананас, а всередині мав ніжну світлу м’якоть.

- Це дуріан. Місцеві мешканці називають його королем фруктів, - монотонно повідомив ведучий тревел-шоу, котрий за дві сотні випусків програми давно вже втратив здатність дивуватися. – Деякі види цього фрукту експортуються, але цей можна скуштувати лише у цій теплій країні, схожій на рай. Через різкий, неприємний запах шкірки, плід цих дерев заборонено перевозити аеропортами, й навіть корабельним транспортом. Минулоріч одну з місцевих бібліотек навіть закрили на добу, бо хтось зі студентів розрізав у приміщенні дуріан, а решта відвідувачів викликали поліцію, запідозривши витік газу. Тож, якщо бажаєте скуштувати Едем на смак, доведеться відвідати Таїланд особисто.

Увечері Мирослава заявила, що у неї з’явилася мрія життя. Батьки посміхнулися, потріпали білявий чубчик дівчинки, й лягли спати, вирішивши, що зранку донька забуде про заморський фрукт із дивною назвою. Але наступного дня Мирослава нагадала про мету неодмінно спробувати дуріан. І наступного дня за наступним днем, і за тиждень, і за місяць, і за рік …

Закінчивши школу, наша героїня пішла до місцевого технікуму. Скрізь у неї було прізвисько «Славка-дуріан», бо вона кожному зустрічному-дотичному першим чином торочила про «короля фруктів» з демонстрацією фото й енциклопедичною довідкою стосовно смакових та поживних властивостей.

Після ПТУ влаштувалася секретаркою до місцевого приватного адвоката. Платили небагато, але, латаючи старі панчохи замість придбання нових, сидячи на дієті з дешевих та акційних продуктів та відмовляючи собі у більшості задоволень, за три роки вдалося накопити на поїздку в оповитий блакитним серпанком дитячої мрії Таїланд.

Непоказний офіс турфірми знаходився на цокольному поверсі сірої багатоповерхівки на околиці міста. Тут, у напівпідвальному приміщенні, вона й придбала найдешевший варіант із запропонованих: економ-класом, без медстрахування, з проживанням у готелі, що нагадував поганий коньяк, оскільки мав усього дві зірки з п’яти можливих.

Крихітний, схожий за розмірами на ліфт, літак був набитий пасажирами, наче огірок насінням. Він трясся, торохтів, гудів, свистів, та, дивом не розвалившись у повітрі, таки приземлився в аеропорту Бангкоку. Далі довелося самотужки добиратися автобусами з чотирма пересадками до Сураттхані, аби закинути речі в номер готелю, що очікувано виявився схожим на дешеву нічліжку у найглибших, непрохідних нетрях Троєщини.

Та усе це було несуттєво. Головне, за дві години по тому Мирослава вже опинилася в Едемському саду – себто у місці, де вирощували дуріани. Озирнувшись довкола, й запримітивши сотні, а то й тисячі своїх круглястих, гостробоких мрій, дівчина впала навколішки, й розридалася від щастя. Місцеві робітники дивилися на гостю приблизно так, як ми б із вами споглядали іноземця, що у стані благоговійного катарсису почав би молитися на звичайнісінькому городі, засадженому картоплею.

Втім, усе це відходило на другий план. У світі в той самий момент відбувалося безліч катаклізмів та чинилося багацько несправедливостей, проте у однієї щасливої дівчини збувалася мрія дитинства.

Усміхнений таїландець отримав кілька яскравих купюр місцевих батів і боязко простягнув дивачці саме той плід (найбільший), на який вона тицьнула тоненьким, тремтячим пальчиком. Далі мрійниця сама за допомогою гострого мачете (дивилася мільйон відео про це на Ютубі) розрізала щойно придбаний дуріан.

Мирослава думала, що була готова до неприємного аромату. Акцент на слові «думала»! У ніс вдарив сморід, схожий на такий, який розповсюджувався б від двох сотень спітнілих спортсменів, що після тригодинного інтенсиву у спотзалі вирішили усі разом випрати брудні шкарпетки у підземеллі переповненої нечистотами каналізації великого міста.

Гостя повелася нечемно, вивернувши на таїландську землю вміст шлунку, у котрому була вчорашня вечеря, з’їдена вдома перед вильотом. Слава Богу, грошей на наїдки у літаку в неї не було передбачено скромним бюджетом поїздки.

Під несамовите гиготіння натовпу, що зібрався подивитися на увесь цей цирк, й очистивши організм від зайвого вантажу, Мирослава однією рукою затулила собі ніс, а іншою відшматувала шматок блідо-жовтої м’якоті, й нарешті скуштувала.

Було досить смачно. Нагадувало шматок сиру дорблю, змішаний з густою сметаною, й добряче присмачений мускатним горіхом. Непогано як для екзотичного фрукту, але не досить добре як для мрії усього життя.

Видзьобавши майже два кіло дуріану (бо за все було заплачено), відправилися до готелю, трохи погойдуючись на нетвердих ногах від переїдання та важкого перельоту. Принаймні вона так думала …

III

Спершу мандрівницю обкидало дрібними червоними плямами, котрі неприємно чухалися. Потім тіло роздулося до стану повітряної кульки. А коли вона почала перелякано хапати повітря, задихаючись, працівники готелю викликали швидку.

Місцеві лікарі виявилися безсилими перед хворобою. Довелося домовлятися про вертоліт, що доправив туристку до лікарні в столиці Таїланду. Там їй діагностували важку форму алергії на дуріан, і нарешті вкололи необхідний препарат. Хто ж міг подумати, що буває алергія на мрію? Можливо, саме тому деякі мрії мають залишатися нездійсненними – аби не вколошкати ретивих мрійників.

Хай там як, за тиждень Мирослава виписалася з лікарні, й саме встигла повернутися додому запланованим рейсом. Якщо ви уважно читали цю оповідку, то пам’ятаєте, що медичне страхування не було включено у найдешевший варіант подорожі. Тож дівчині тепер треба було з власної кишені виплатити рахунок за лікування, вартістю в півтора мільйони тайських батів, що складало приблизно 50 000 доларів США.

Так у Мирослави з’явилася нова, тепер вже доросла, мрія всього життя. Як і годиться дорослим мріям, ця була меркантильна, й стосувалася грошей. Понад усе дівчина мріяла погасити величезний борг, й жити далі. А поки що довелося знову в усьому собі відмовляти, сидіти на дієті та латати старенькі панчохи, замість купівлі нових.