Та, що б не сталося, важливо жити далі, і
Співати то в мінорі, то в мажорі.
Знов шелестять-гойдаються конвалії,
Як білі пА́руси в смарагдовому морі.
У плині лагідних, ясни́х травневих дат
Без тями зупиняюся щоразу,
Вдихнути знов п’янкий їх аромат!
Що з ніг збиває краще від «Шира́зу».
