Agnus Dei. Прийнятна ціна натхнення (Сценарій фільму)
Із цілковитої темряви на ввесь екран зненацька з'являється сліпуче біло тло, на якому починає блимати велетенський курсор. Ми розуміємо, що це чиста сторінка документа програми «Microsoft Word». Курсор час від часу зникає, а кожне його повернення супроводжується страшенним гуркотом, наче об землю гупають гігантські кам'яні брили, що падають з великої висоти.
ІНТ. СКРОМНО ОБСТАВЛЕНА МАЛЕНЬКА КУХНЯ ЗВИЧАЙНОЇ КВАРТИРИ - НІЧ
У напівтемряві жевріє єдине джерело світла - екран ноутбука, що стоїть на столі. Монітор, наче прожектор, вихоплює з мороку фігуру АРТУРА (34), що сидить на комп’ютерному кріслі перед увімкненим ноутбуком у майці та трусах. Його поза цілковито відтворює скульптуру Родена «Мислитель». КРУПНИЙ ПЛАН на обличчя, на якому відображаються пекельні муки творчості. Кілька разів чоловік тягнеться до клавіатури, аби щось надрукувати, але ідеї сполохано втікають від нього, й він розгублено повертається у позу «Мислителя».
ІНТ. РЕСТОРАН - ВЕЧІР
Людей у закладі небагато. Фоном з колонок за спиною бармена грає ненав'язлива легка музика. Патлатий, давно не стрижений АРТУР сидить за столиком у кутку. На ньому потерті джинси, старенькі кросівки та товстий пухнастий светр білого кольору. На обличчі - цупка п'ятиденна щетина. На столі, окрім ноутбука, дві тарілки з рисом та свинячими відбивними і два бокали пива. Своє пиво чоловік вже випив наполовину та трохи надкусив відбивну. Увага АРТУРА цілковито прикута до ноутбука, котрий стоїть між пивом та тарілками.
Перехід на СЕРЕДНІЙ ПЛАН з-за спини АРТУРА. Ми занурюємося у його свідомість. Настає всеохоплююча тиша - така страшна й незборима, що аж дзвенить. Лише на моніторі блимає курсор, кожна поява котрого супроводжується тим самим гуркотом тисячі кам'яних брил, що падають з великої висоти. Чоловік тремтячими пальцями тягнеться до клавіатури. На білому тлі зі звуками вибуху на кожне натискання клавіші з'являються напис: «Р О З Д І Л 1». Трохи поміркувавши, АРТУР міцно стискає кулаки від усвідомлення власної нікчемності, та стирає написане. Перед ним знову незаймане полотно аркушу.
ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН РЕСТОРАНУ.
Входить ЄВГЕН (36). Помітивши товариша, прямує до столика. ЄВГЕН вдягнений у солідний костюм. Він гладко поголений та має акуратну зачіску. Побачивши друга, АРТУР починає зосереджено робити вигляд, що набирає текст.
СЕРЕДНІЙ ПЛАН столика, за який присаджується ЄВГЕН. АРТУР швидко захлопує ноутбук, але ми встигаємо помітити, що він щойно надрукував випадковий набір літер.
ЄВГЕН
Вже не уявляю тебе без ноутбука. І в туалет із ним ходиш?
АРТУР
(трохи розгублено, наче його застукали за чимось ганебним)
Між іншим, доведено, що саме в туалеті нам приходять найкращі ідеї!
ЄВГЕН
(іронічно)
Ким доведено?
АРТУР
Вченими.
ЄВГЕН
Якими? Туалетологами?
(ласо облизується, роздивляючись страву)
О, ти вже зробив замовлення! Чудово! Я голодний, наче стадо вовків.
АРТУР
Зграя!
ЄВГЕН
(починаючи нарізати відбивну)
Що?
АРТУР
Вовки живуть зграями. А ти сказав «стадо».
ЄВГЕН
Зграя, стадо. Та хоч рій! О! Рій вовків з Марсу лячно дзижчить, летячи захоплювати Землю! Ідея для нового сюжету. Дарую. Користуйся.
АРТУР
(вочевидь, переводячи тему)
То що нового?
ЄВГЕН
(усміхається, роздивляючись одяг товариша)
Телефонував з того світу мій дідусь. Просив повернути светр, в якому його двадцять років тому поховали, а ти оце тепер носиш.
АРТУР
(роздратовано)
Та пішов ти!
ЄВГЕН
Пішов я?
АРТУР
Пішов ти!
ЄВГЕН
(з трудом тамує сміх. Помітно, що його неабияк втішає ця невимушена бесіда)
Оце й усе, що може вигадати славетний письменник Артур Чупренко? Автор … скільки там в тебе романів? Ах, це ж перший! І, судячи з того, що 10 років пишеш, це грьобана цеглина на сім тисяч сторінок.
АРТУР
(примирливо жартує у відповідь)
Впишу тебе у роман лютим антагоністом, а потім змушу померти найбільш жалюгідною смертю.
ЄВГЕН
(сумно)
Краще жалюгідно вмерти, ніж жілюгідно жити.
АРТУР
Знову проблеми в офісі?
ЄВГЕН
Податкова перевірка.
АРТУР
То скоро буду носити тобі до камери сухарі, чай та тютюн?
ЄВГЕН
Може й так. Ми вдалися до демпінгу з одними товарами, натомість втридорога продавали інші. Якщо це розкриється …
АРТУР
Небо в клітинку та друзі у смужку?
ЄВГЕН
Не виключено. Я ж начальник усього цього балагану. Не генеральний, звісно, але фінансові русла у потрібні моря банківських депозитів скеровував саме мій підпис на документах.
(відволікається на страву)
Куштував відбивну? Як тобі?
АРТУР
Гидота! Тут готують жахливо. Одного разу свині зберуться, й відмудохають цього кухаря, котрому слід довічно заборонити заходити до кухні навіть у його власній квартирі.
Повз них саме проходить усміхнена ОФІЦІАНТКА (21).
ОФІЦІАНТКА
(приязно нахиляючись до їхнього столика)
Як вам смакує наша фірмова страва?
АРТУР
(миттєво)
Неперевершено! Мої компліменти шеф-кухарю.
ОФІЦІАНТКА зникає у підсобному приміщенні.
ЄВГЕН
(насмішливо)
Неперевершено? Боягузливе ти лайно!
АРТУР
Просто не хотів ображати дівчину.
ЄВГЕН
Авжеж, авжеж! То коли світ побачить найвеличніший роман в історії? Ти вніс останні правки?
АРТУР
(він заздалегідь готувався до подібних питань)
Власне, закінчую остаточне редагування. Думаю розвинути арки кількох другорядних персонажів та додати ще одну сюжетну лінію.
ЄВГЕН
(здивовано округляє очі)
Ще одну? В тебе тих ліній вже й так більше, ніж смуг на прапорі Америки.
АРТУР
(цієї миті він сам вірить, що написав роман, який вже 10 років не може навіть почати)
Ну-у-у, ще потрібно вигадати назву. Як на мене, це найважче. Щось, що привертало б увагу, розумієш? Ну як «Гордість і упередження», «Ярмарок марнославства», «Зелена миля», чи «Убити пересмішника».
ЄВГЕН
Назва дійсно має значення. Якось натрапив на кіно про собаку на ім'я Дюк. Нічого видатного, але наші локалізатори переклали назву як «Пес Дюк». «Пес Дюк»! Уявляєш!
Обидва товариші регочуть з ляпу кіноробів.
АРТУР
(змахуючи рукавом сльози сміху)
«Пес Дюк»! Чорт! Так мусить називатися твоя біографія. Тільки в одне слово - без пробілу!
ЄВГЕН
Моя біографія?
АРТУР
Ти стільки працюєш, що колись мусиш стати знаменитим фінансистом, чи міністром економіки.
(помічає у дверях нового відвідувача. Вказує в той бік очима)
До речі, про знаменитостей.
До закладу, сторожко озираючись, заходить безхатько СІРЬОЖА (52). Одягнений чоловік у дрантя, патлатий, неголений. Поодинокі відвідувачі ресторану відвертаються, аби не причепився. Дехто затуляє ніс, бо від СІРЬОЖІ нестерпно смердить.
ЄВГЕН
Не дивися на нього! Не дивися на нього! Просто не див … От дідько! Запізно.
СІРЬОЖА підходить до столика наших героїв. Низько кланяється, боязко посміхаючись.
СІРЬОЖА
(підлещуючись)
Бажаю добродіям гарного вечора.
АРТУР дивиться на жебрака жалісно, натомість ЄВГЕН приготувався насолоджуватися виставою.
СІРЬОЖА
Чи не допоможете копієчкою людині у скруті?
ЄВГЕН
(на обличчі в нього повільно, але чітко, вимальовується відраза)
Зароби!
АРТУР
(звертається до Євгена пошепки)
Перестань. Навіщо принижувати людину?
СІРЬОЖА
Можу заспівати.
ЄВГЕН
Ну тоді ще й затанцюй!
СІРЬОЖА починає незграбно ходити біля столу перевальцем, плескаючи в долоні й похитуючись у ритм власній пісні.
СІРЬОЖА
(протяжно)
Не давала, не давала та й дала-а-а-а! У садочку на дубочку не давала, та й дала-а-а-а!
ЄВГЕН
(морщачи ніс, відсовується подалі від «співака»)
Гарна пісня, от тільки тхне від неї не надто приємно.
ОФІЦІАНТКА швидко виходить з підсобного приміщення, й намагається прогнати безхатька.
ОФІЦІАНТКА
Сірьожа, бляха! Знову за своє? Клієнтів відлякуєш.
СІРЬОЖА
Надворі холодно. От-от засніжить.
ОФІЦІАНТКА
Через тебе мені влетить! Забирайся.
СІРЬОЖА
(примирливо)
Так, так. Тільки пани обіцяли копієчку, якщо заспіваю.
ОФІЦІАНТКА вичикувально дивиться на наших героїв.
ЄВГЕН
(до Артура)
Я готівки вже років десять у руках не тримав. Пан СІРЬОЖА приймає грошові перекази з картки на картку?
СІРЬОЖА
(спантеличено хитає головою)
Ні, не приймаю.
АРТУР дістає гаманець, а звідтіля - 100 гривень. Жебрак жадібними очима вгризається у банкноту. Аж ковтає грудку слини від напруження.
АРТУР
(простягає купюру)
Тримай, друже.
СІРЬОЖА хапає гроші, й швидко йде геть із закладу, поки меценат не передумав.
АРТУР
І треба було зловтішатися над чужою бідою?
ЄВГЕН
Вважаєш себе добрим?
АРТУР
Яка різниця, ким я себе вважаю?
ЄВГЕН
А різниця є. От нахіба ти дав йому гроші?
АРТУР
Аби людина поїла.
ЄВГЕН
Е-е-е, ні! Таким, як ти, подобається вдавати із себе святих.
АРТУР
Яке тому безхатьку діло до моїх мотивів? Головне - він сьогодні бодай чимось наб'є пузан.
ЄВГЕН
Ти обманюєш людей, транслюючи їм образ благодійника. Але найгірше - дуриш себе, вірячи, що маска може стати обличчям.
АРТУР
То ти кращий за мене, бо відкрито зневажаєш суспільство?
ЄВГЕН
Я принаймні не брешу сам собі. Бо це тупо! Наче імітувати оргазм під час онанізму. Яка від того користь?
АРТУР
Ти буваєш нестерпним! До речі, мені тепер не вистачить готівки, тож за вечерю платиш ти.
ЄВГЕН
(посміхаючись)
Оце вже справжнє обличчя святоші. А оцей Сірьожа раніше, за чутками, був директором крупного холдингу. Потім здійснив кілька невдалих інвестицій, прогорів на ставках, чи щось таке …
АРТУР
Це усього лиш міська легенда. Як крокодил, що мешкає в каналізації, чи золота карета, котра втопилася у нашій мутній ріці триста років тому.
У цей момент двері ресторану відчиняються. Входить вродлива брюнетка АГНЕСА (25) у легкій сукні та в довгих - аж по лікті - червоних оксамитових рукавичках.
ЄВГЕН
І не холодно їй? Надворі дубак.
Дівчина сідає за найближчий столик та намагається зігрітися, обійнявши себе тремтячими руками. Слідом за нею у заклад вривається голомозий опецькуватий чолов'яга -ТОВСТУН (68). Підбігає до столика дівчини, відхекуючись, намагається щось сказати.
ЄВГЕН
Зараз почнеться родинна сварка. Чорт, сьогодні тут цікавіше, ніж у театрі.
АРТУР
Це радше дешевий цирк. Думаєш, вони … Того?
ЄВГЕН
Цейвокаються? Певен, що так. Я упізнав череваня. Місцевий художник. Ніхто ніколи про нього не чув, аж раптом нещодавно він прославився якоюсь видатною картиною. Кажуть, мистецька спільнота кип'ятком сцяла від його роботи.
Тим часом ТОВСТУН нарешті відхекався, й брякнувся перед дівчиною на коліна. Склавши долоні, наче в молитві, починає благати:
ТОВСТУН
(заходячись слізьми)
Благаю, повернись!
АГНЕСА
(не дивлячись на нього)
Усе скінчено.
ТОВСТУН
Зглянься! Подаруй мені останню ніч.
АГНЕСА
Ні.
ТОВСТУН
(роззлостившись, хапає дівчину за зап'ястя)
Тоді я візьму тебе силою!
АРТУР та ЄВГЕН обмінюються поглядами.
ЄВГЕН
(знизуючи плечима)
Що нам зробить пузатий коротун?
Обидва підводяться та йдуть до столика, біля якого зчинилася сварка. АРТУР кладе руку на плече ТОВСТУНА, котрий продовжує стояти на колінах. Скандаліст здригається, наче повернувшись у реальність.
ТОВСТУН
(озираючись на АРТУРА)
Що вам потрібно, панове?
АРТУР
(владно посміхається. Зараз він відчуває себе Клінтом Іствудом зі старих вестернів)
Залиш дівчину у спокої.
ТОВСТУН
(роздратовано озирається навсібіч, поволі розуміючи, що до них прикуті погляди усіх нечисленних відвідувачів)
Вам до того яке діло?
ЄВГЕН
(до дівчини)
Пані бажає, щоб ми супроводили цього крикуна надвір?
АГНЕСА
Так.
(трохи подумавши)
Але не лупцюйте. Хай собі йде.
ТОВСТУН
(підводиться з колін, обтрушує брюки)
Я й сам піду. Не завдавайте собі клопоту.
(різко розвертається, доходить до виходу, але за мить до того, як забратися, зі злістю дивиться на чоловіків, що його прогнали. Кричить, раптом починаючи реготати)
Думаєте, зірвали куш?!? Ця дівка - не благословення. Вона - прокляття!!!
ТОВСТУН голосно грюкає дверима, покинувши заклад.
АРТУР
(до АГНЕСИ)
Співчуваю. Розрив із колишніми - завжди болісний досвід.
АГНЕСА
Я звикла.
ЄВГЕН
Пані не бажає приєднатися до нас?
Дівчина киває. ЗТМ
ІНТ. ТОЙ САМИЙ РЕСТОРАН - ВЕЧІР
За столиком тепер вони сидять утрьох. ОФІЦІАНТ приносить щойно замовлені пляшку червоного вина, келих та салат. Ставить перед АГНЕСОЮ. Чоловіки нахиляються до дівчини. Між ними відразу виникає дух суперництва, який трапляється, коли суто чоловічу компанію розбавляє вродлива особа жіночої статі.
ЄВГЕН
(Відкорковує пляшку. Наливає в келих вино)
То давайте знайомитися, чарівна леді.
АГНЕСА
(привітно посміхаючись)
Агнеса.
АРТУР
Агнеса! Красиве ім'я. І досить рідкісне.
АГНЕСА
Воно походить від грецького слова «Агнес». У перекладі «чиста», або «свята».
ЄВГЕН
У такому разі ім'я вам неабияк личить.
АГНЕСА
(на мить стає сумною)
А ще воно означає «агнець» - себто жертва, яку приносять богам, аби отримати бажане.
ЄВГЕН
Що ж, певно, усі ми планували інакше провести цей вечір, але, як казав Вергілій, життя - це те, що з тобою відбувається, поки ти вибудовуєш плани.
АРТУР
(ловить приятеля на слові)
Джон Леннон.
ЄВГЕН
Що?
АРТУР
Здається, це сказав Джон Леннон. Точно не Вергілій.
ЄВГЕН
(перевіряє в інтернеті авторство, бажаючи обломати АРТУРА. Впевнившись у тому, що опонент правий, невдоволено відкидає смартфон)
Знаєш, у чому твоя біда, друже?
АРТУР
Вочевидь, зараз дізнаюся.
ЄВГЕН
Ти знаєш усі чужі слова та думки, але не здатен вигадати власних.
АГНЕСА, відчуваючи напругу суперництва між друзями, намагається перевести тему.
АГНЕСА
Ну годі скубтися, наче півні. Ви обидва - шляхетні лицарі, котрі врятували мене від бридкого троля.
ЄВГЕН
До речі, через що зчинився увесь той рейвах?
АГНЕСА
(трохи повагавшись, чи казати, чи ні)
Коли за цим столом вже цитували Джона Леннона, то й від цитати Оскара Вайльда стеля не впаде. Ірландець якось сказав, що у житті бувають тільки дві справжні трагедії: перша - коли не отримуєш того, чого прагнеш.
ЄВГЕН
А друга?
АГНЕСА
А друга - коли отримуєш. Чоловік, котрого ви спекалися, отримав бажане, от і вчадів біля багаття слави.
АРТУР
Не часто нині зустрінеш дівчину, котра цитує Оскара Вайльда.
АГНЕСА
(випалює не подумавши, після чого прикусує кінчик язика, зрозумівши, що бовкнула зайвого)
Моя прапрабабця певний час мешкала із ним під одним дахом.
АРТУР
(недовірливо)
Ого! А я вважав, що Вайльд був не зовсім по дівчатам.
АГНЕСА
(суворо дивиться на АРТУРА з-під довгих чорних вій)
Не обов'язково ділити з жінкою ліжко, аби надихатися її присутністю.
ЄВГЕН
За це й вип'ємо!
Чоловіки сьорбають пиво. АГНЕСА залпом заливає у себе повний келих червоного вина. ЄВГЕН наповнює тару ще раз. Дівчина, сп'янівши від вина та зігрівшись, бере до рук келих, і починає пити повільними, елегантними ковтками.
ЄВГЕН
То про що ми розмовляли, поки мій друг нудій не почав хизуватися знанням авторів розумних цитат?
АРТУР
(ображено кидає ЄВГЕНУ)
Для поета є два найбільших гріхи: дієслівні рими та спілкування з дурними.
ЄВГЕН
Ти ж наче прозаїк.
АРТУР
Поруч із вродливою дівчиною я - поет.
ЄВГЕН
І яку ж книгу порадить прочитати цей видатний поет простим смертним? Свою ж він ще не дописав!
АРТУР
Книгу під назвою «Haxep», яку написав автор на ім'я Пішов Ти.
ЄВГЕН
(сміючись)
Пішов Ти «Haxep»? Здається, щось чув про цей твір мистецтва. Автор Серб?
АРТУР
Угорець.
ЄВГЕН
Так-так. Це ж його перший бестселер називався «Напийся з гівна юшки»?
АРТУР
(приймаючи правила гри)
Ти знов наплутав. Його прославив роман «В тебе пика гарна - як срака навиворіт».
ЄВГЕН
(до АГНЕСИ)
Перепрошую. Це наші звичайні дружні жартики. А чим ви займаєтеся у вільний від сварки з товстими художниками час?
АГНЕСА
Надихаю.
ЄВГЕН
Це зрозуміло. Але ким працюєте? Ось я - фінансовий директор крупної фірми. Артурчик - кільканадцять років пише роман, що переверне історію літератури.
АГНЕСА
(розслаблено потягуються із бокалом, що вже теж майже порожній)
Я - муза. Зазвичай не зізнаюся у цьому під час першої зустрічі, але до дідька секрети!
АРТУР
(сміючись)
Муза? Авжеж.
АГНЕСА
(ображена тим, що їй не вірять)
Маєте сумніви?
ЄВГЕН
(глузливо)
Жодних сумнівів. Я й сам на третину ельф, а Артурчик по лінії бабусі - взагалі лепрекон.
АГНЕСА
(бажаючи довести власну правоту)
Просто зараз спроможна надихнути будь-кого на будь-що!
ЄВГЕН
Будь-кого на будь-що?
АГНЕСА
Завиграшки!
Розпалений азартом суперечки ЄВГЕН підкликає БАРМЕНА (31). Пояснює дівчині.
ЄВГЕН
Це наш старий приятель, котрий щороку бере участь у змаганнях на кращого бармена країни, й неодмінно програє головний конкурс столичному дженджику.
АГНЕСА
Головний конкурс?
БАРМЕН
Потрібно вигадати новий алкогольний коктейль. Щороку кумекаю, як це зробити, та зрештою виходять гидотні сцяки. Минулоріч члени журі взагалі обригалися від мого пійла.
АГНЕСА
(стягує з лівої руки довгу оксамитову рукавичку)
Сконцентруйся на питанні, в котрому прагнеш здобути осяяння.
БАРМЕН
Та я останні десять місяців лише про це й мізкую!
АГНЕСА обережно торкається вказівним пальцем руки БАРМЕНА. Парубок нерозуміюче посміхається, аж раптом його наче б'є струмом. Здригнувшись, він вибігає із залу.
АРТУР
Ого! Статична електрика?
АГНЕСА
Окрилення Божою іскрою.
ЄВГЕН
Як на мій хлопський розум, то цей cпеpмотоксикозник збудився від доторку гарненької дівчини, й дременув у туалет, аби як слід натерти гребінець своєму довбаному півнику.
АГНЕСА
(надіває рукавичку. Підносить вказівний пальчик до власних вуст)
Тс-с-с. Почекаймо.
Встигають випити й закусити, коли з підсобного приміщення вискакує схвильований, наче наелектризований, БАРМЕН, несучи поперед себе тацю із трьома рукавичками, у які встромлені келихи, з яких валить густий дим. Ставить напої на стіл перед нашими героями.
БАРМЕН
(тріумфально)
Скуштуйте-но! Рукавички позичив в офіціанток. Для конкурсу куплю оксамитові, як у нашої милої пані. Назву коктейль «Доторк натхнення».
АРТУР
(боязко)
А що за курява над келихами? Хімічні випари?
ЄВГЕН
(недовірливо)
А ми не просремося, як члени журі?
БАРМЕН
Вони не просралися. Просто обригалися! А це усього лиш імітація туману із сухого льоду.
АРТУР
Туману?
БАРМЕН
Як над Парнасом. Естетика міфів, і все таке. Скуштуйте!
Обмінявшись поглядами, усі троє потроху сьорбають з келихів.
АРТУР
Хм, цікавий освіжаючий мікс із фруктів.
БАРМЕН
Дочекайтеся наступної ноти.
ЄВГЕН
Наступної ноти?
Обличчя ЄВГЕНА стає здивованим.
БАРМЕН
А ось і він!
ЄВГЕН
Хто?
БАРМЕН
Посмак, що бадьорить. Я змішав інгредієнти таким чином, що спочатку відчуваєш приємну легкість, а потім раптом трапляється вибух кави та енергетиків.
АРТУР
Насправді круто!
БАРМЕН
Ще б пак! Той коротун Валєра зі столиці цього разу нюхатиме мою переможну дупу у черзі за грамотою про почесне друге місце.
БАРМЕН вдоволено забирає спорожнілу тару, й, пританцьовуючи, повертається за шинквас.
АРТУР
(до АГНЕСИ)
І як ти це зробила?
ЄВГЕН
Маю більш нагальне питання: ще так можеш?
Ще більш сп'яніла АГНЕСА знову знімає рукавичку. Торкається вуха ЄВГЕНА.
АГНЕСА
Ти вже отримав відповідь.
ЄВГЕН
(здригнувшись)
Чорт! Усе настільки легко! Ми продавали соціальні продукти по завищеним цінам. Замість зниження цін потрібно підвищити собівартість.
АРТУР
Що тут складного? Навіть мені - клінічному гуманітарію - цілком зрозуміло.
ЄВГЕН
Не все так просто! Під час перевірки переключимо виробництво на старі газові печі, котрі придбаємо за ціною брухту у збанкрутілого заводу. Те доісторичне обладнання жере ресурси, як воші жеруть бомжа Сірьожу. Виявиться, що працюємо зі збитками. Навіть зможемо претендувати на державні субсидії. Геніально! Почну готуватися до представлення бізнес-плану вже сьогодні – поки ідея не вивітрилася з голови.
Цілує у щічку АГНЕСУ, швидко тисне руку АРТУРУ, й вибігає надвір.
АГНЕСА
(зітхає)
Так завжди: усі користуються моїми послугами, і жоден не поцікавиться, чи є мені де ночувати?
АРТУР
Можеш переночувати у мене. Не подумай … Я спатиму на канапі. Жодного натяку на інтим.
АГНЕСА
(таємниче)
Я боюся зовсім не цього.
АРТУР
Ну то ходімо.
(до БАРМЕНА)
Друже, будь ласка, візьми собі щось випити за наш кошт. Скинь рахунок ЄВГЕНУ. Він оплатить. І не забудь приплюсувати відсотків 20 від суми чеку собі на чай.
АГНЕСА
(посміхаючись)
Ти переплюнув Хемінгуея!
АРТУР
Переплюнув Хемінгуея? Коли це ми із ним плювалися на дальність?
АГНЕСА
Письменник щовечора пропивав усі гроші до останньої монети. Тож просив в офіціанта 100 франків у борг, щоб відразу віддати гроші цьому ж офіціанту у якості чайових. Наступного разу невідмінно повертав борг, перш ніж почати пити. І так постійно.
АРТУР
Дотепно! Видатні митці схильні до цікавих витребеньок. А ти звідкіля про це знаєш?
АГНЕСА
Моя прабабця Рошель мешкала з Хемінгуеєм у готелі «Ріц» в Парижі.
АРТУР
(іронічно)
Певна річ, ночувала в номері письменника.
АГНЕСА
(цілком серйозно)
Звісно. Називала його диким ведмедиком Ерні. А коли була ще зовсім юною, надихала Вінсента Ван Гога.
АРТУР
(відверто кепкуючи)
Ага. Всім відомий факт. Це ж вона відкремсала бідоласі вухо.
АГНЕСА
(ображено)
Вухо? Ні. Вухо Ван Гогу відрізав Поль Гоген, але сварка сталася через мою прабабусю. Вінсент потім обережно загорнув власне вухо у носовичок, й подарував їй.
АРТУР
(покривившись)
Раніше чоловіки розумілися на подарунках. Шкода, фокус з вухом можна утнути усього двічі в житті.
За мить до того, як піти, АРТУР бере серветку, обережно загортає в неї залишки каші й відбивної. Кладе згорток до кишені.
ЕКСТ. ВУЛИЦЯ МІСТА БІЛЯ РЕСТОРАНУ – ВЕЧІР ПЕРЕХОДИТЬ У НІЧ
Горять ліхтарі. Пухнастий сніг покрив тротуари та стріхи, але продовжує падати. З ресторану виходять АРТУР з АГНЕСОЮ. Чоловік дбайливо накидає на плечі дівчини свою куртку, героїчно вдаючи, що йому не холодно, хоча крадькома зігріває подихом власні змерзлі долоні.
АРТУР
Я живу зовсім поруч. Он у тому дворі.
Камера слідує за ними спочатку проспектом, потім провулком, що виводить наших героїв у просторий прямокутний двір, утворений чотирма сірими багатоповерхівками.
АРТУР
А ти не боїшся ночувати у незнайомця?
АГНЕСА
Ми ж знайомі.
АРТУР
Скільки? П'ятнадцять хвилин?
АГНЕСА
Майже годину.
АРТУР
Авжеж, це інша справа. Дозволиш особисте питання?
АГНЕСА
Я не хроплю уві сні.
АРТУР
А я хроплю. Так голосно торохчу, що іноді бужу сам себе. Та мова не про те. Навіщо ти … Ну, розумієш … Вигадуєш усі ці нісенітниці.
АГНЕСА
(щиро не розуміючи)
Які нісенітниці?
АРТУР
Про Вайльда, Ван Гога, Хемінгуея …
АГНЕСА
Це щира правда. Я не вмію брехати. Власне, я нічого до пуття не вмію. Лише надихати. А можна і тобі поставити незручне питання?
АРТУР
Атож.
АГНЕСА
На біса ти забрав недоїдки зі столу?
АРТУР
Зараз сама побачиш.
(озираючись по сторонах, помічає кремезного чолов'ягу, що виходить з одного з металевих гаражів та простує їм назустріч)
От лайно!
АГНЕСА
Хто це?
АРТУР
(пошепки)
Місцевий йолоп Данило. Колись навіть був головою житлової комісії. А потім його єдиний син помер від пневмонії, і цей дивак продав квартиру, тим коштом придбав раритетний Rolls Royce, і тепер живе у гаражі, намагаючись завести це старе відро з гайками. Вже три роки не може відремонтувати свою дорогоцінну машину. За очі усі кличуть його ГАРАЖНИМ ДЕНОМ.
Тим часом ДАНИЛО (72) підходить до них. Приязно вітається.
ДАНИЛО
Не знаєш, де Найда навела цуциків?
АРТУР
Звідкіля мені знати? Я ж письменник, а не акушер.
ДАНИЛО
(замислено)
Я викликав відповідні служби. Увесь двір з ними перерили. Так і не знайшли. Будь ласка, повідом, якщо раптом натрапиш на нашу пухнасту породіллю.
АРТУР
Певна річ, друже. Певна річ.
Дочекавшись, коли ДАНИЛО повернеться у гараж та зачинить за собою металеві двері, АРТУР хапає АГНЕСУ за рукав та тягне до контейнерів зі сміттям.
АГНЕСА
Неочікувані грубощі.
АРТУР
Перепрошую. Дивись.
Вони опинилися за смітником. Між контейнером та бетонним парканом у коробці з-під холодильника дворова собака вилизує сімох цуциків. АРТУР дістає з кишені недоїдки, й кладе біля коробки. Найда починає жадібно їсти.
АРТУР
Данило, напевне, хоче віддати її живодерам. Бездушний бузувір.
ІНТ. КВАРТИРА АРТУРА - НІЧ
АГНЕСА п'є чай на кухні. Входить АРТУР.
АРТУР
Я перестелив ліжко. Посплю на канапі.
АГНЕСА
Не поспиш.
АРТУР
У сенсі?
АГНЕСА
Працюватимеш так, як не працював зроду.
АРТУР
Та я напідпитку не пишу ніколи.
АГНЕСА стягує довгу оксамитову рукавицю. Простягає руку до АРТУРА. Той спантеличено тягнеться назустріч своєю долонею. КРУПНИЙ ПЛАН їхніх зап'ясть повністю відтворює центральну частину фрески Мікеланджело Буонарроті «Створення Адама». На кілька секунд пальці завмирають, не торкаючись, на відстані лічених сантиметрів (як на цій картині). Гучно грають перші акорди симфонічної поеми Ріхарда Штрауса «Так казав Заратустра». Як тільки відбувається дотик, між героями з характерним гучним тріскотом іскрить блискавка, музика раптово обривається. АРТУРА відкидає до стіни. Він сповзаю по ній, аж доки не сідає на куприк. Трохи стомлена АГНЕСА повертається за стіл пити чай.
Спантеличений АРТУР нерішуче підводиться.
АРТУР
(розгублено)
Що це бу …
Запнувшись на півслові, розуміє, що його буквально розпирає від ідей. Він вибухне, якщо просто зараз не почне працювати над романом. Перебуваючи в екзальтованому стані, навпомацки йде до кімнати, де стоїть ноутбук. КАМЕРА РУХАЄТЬСЯ ЗА НИМ СЛІДОМ. Вочевидь, перед ним майорять образи й герої нової книги - ЙОГО КНИГИ! Чоловік натикається на одвірок, ледь не падає, перечепившись через поріг, та навіть не помічає цього. Нарешті відкриває ноутбук, і починає надзвичайно швидко й відчайдушно бити по клавішам. Цей процес цілковито його поглинає.
ІНТ. КУХНЯ КВАРТИРИ АРТУРА - НІЧ
АГНЕСА за мить після описаних вище подій.
АГНЕСА
(собі під ніс)
Що це було? Мить осяяння! Навіть не подякував. Ви ніколи не дякуєте.
ІНТ. КІМНАТА, У ЯКІЙ ПРАЦЮЄ НАД РОМАНОМ АРТУР, - НІЧ
КРУПНИЙ ПЛАН обличчя письменника, осяяного світлом з монітора. Чутно швидкий стукіт по клавішам. Від збудження та натхнення АРТУР до крові прикушує нижню губу. Злизавши краплю крові, зупиняється, аби перечитати останній написаний абзац. Робить кілька дрібних правок. Вдоволено посміхається, відчуваючи себе Богом.
ЗАГАЛЬНИЙ ПЛАН цієї ж кімнати. Нарізка коротких відео з різних ракурсів. Скрізь письменник старанно працює. На одному відео він стирає з чола піт. На іншому перечитує написане, гортаючи сторінку коліщатком миші. На решті - неймовірно швидко набирає текст, не відриваючи сконцентрованого погляду від монітору. Наступає ранок, що ми бачимо з перших променів сонця, котре поволі заливає кімнату. Відкинувшись на спинку комп'ютерного крісла, АРТУР дозволяє собі знесилено розслабитися, наче після opгaзмy. Уперше в житті він абсолютно щасливий.
ЕКСТ. ЗАСНІЖЕНА АЛЕЯ МІСЦЕВОГО ПАРКУ - ДЕНЬ
АРТУР неквапливо прогулюється під руку з АГНЕСОЮ.
АРТУР
Увесь цей час я нестерпно боюся торкатися цієї теми … Сам не знаю, чому.
АГНЕСА
Переймаєшся, що магія зникне?
АРТУР схвильовано дивиться на супутницю у мовчазному запитанні.
АГНЕСА
Не зникне.
АРТУР
(йому не терпиться дізнатися)
Як ти, чорт забирай, це зробила?
АГНЕСА
А як птахи літають, риби пірнають, а вомбати какають кубиками?
АРТУР
Ну, я не знаю … Стривай, вомбати справді сруть кубиками?
АГНЕСА
Рівненькими, геометрично досконалими шматками. У світі стільки неможливого, що голова піде обертом, якщо схочеш усе пояснити. Тож припини аналізувати. Просто вдячно приймай те, що дає тобі життя.
АРТУР
Та я вдячний. Вдячний! Просто … Шокований. А чому, коли ти надихала БАРМЕНА та ЄВГЕНА, не було усього того фаєр-шоу з блискавками?
АГНЕСА
Тому що їм я повіяла вітром ідей, а тобі подарувала мить справжнього, абсолютного осяяння. Це важкий стрес для мого здоров'я. Саме тому я наступні п'ять днів провела у ліжку.
АРТУР
(без особливої емпатії, чи навіть цікавості)
А я думав - застуда, чи щось типу того. Але я до сьогодні досить плідно працював. А минув майже тиждень.
АГНЕСА
Дія натхнення з часом слабне. Термін, на який вистачає однієї «дози», залежить від таланту автора.
АРТУР
(цього разу із зацікавленням)
Дози?
АГНЕСА
Не подобається таке визначення? Назвемо це ефектом. Вип'ємо кави?
Вони зупиняються біля вагончика, обладнаного під кав'ярню. Купляють два еспресо. У АРТУРА дзвонить мобільний. Мелодією виклику в нього встановлено приспів пісні «I love you, baby» у виконанні гурту «Muse».
АРТУР
(розмовляє по телефону)
Доброго … Так, це я… О-у, я навіть не очікував відповіді настільки швидко … Дякую … Добре. Обов'язково під’їду в офіс. Нагадайте, будь ласка, яка це станція метро… Зрозумів. До побачення. І вам гарного дня.
Переконавшись, що виклик точно закінчено, хапає АГНЕСУ в обійми, підіймає над собою, й починає кружляти, голосно мугикаючи мотив приспіву «I love you, baby». Нарешті поставивши дівчину на бруківку, захекано пояснює:
АРТУР
Я надіслав три початкові розділи в кілька видавництв. І найбільше з них щойно запросило мене на перемовини, стосовно авансу. Можеш в це повірити?
АГНЕСА
(спокійно)
Можу.
АРТУР
(раптом зупиняє погляд на блідому обличчі АГНЕСИ)
Мушу спитати. Ти ж достатньо відпочила? Зможеш повторити свій … Фокус?
АГНЕСА
Я спробую.
АРТУР щасливий. Він не помічає (не бажає помічати), сумної посмішки АГНЕСИ.
ІНТ. КІМНАТА, У ЯКІЙ НАТХНЕННО ПРАЦЮЄ АРТУР, - ДЕНЬ
АРТУР безперервно стукає по клавішам. Вигляд у нього самовдоволений. Замість білого пухнастого светра на ньому тепер чорна дорога сорочка з гострими комірцями. Погляд теж став гострим, гордим, навіть колючим. Зачіска зроблена дорогим перукарем за останніми віяннями моди. АГНЕСА входить до кімнати. Вона ще більш бліда й виснажена. Під очима в неї починають з'являтися темні півкола. Письменник не помічає її, аж доки вона не кашляє, аби привернути до себе увагу.
АРТУР
(не відразу виринаючи зі світу свого роману)
А, це ти. Відпочинь ще. Скоро мені знадобиться твоя допомога. Здається, термін дії «чарів» починає скорочуватися.
АГНЕСА
Мені потрібне свіже повітря.
АРТУР
(починає дратуватися)
Ти ж знаєш, що мені необхідно працювати, доки діє ефект!
АГНЕСА
Не переймайся. Я прогуляюся сама. До парку й назад.
АРТУР
(марно намагаючись приховати хвилювання)
Сама? Мила, це небезпечно.
АГНЕСА
Вдень? Навіть діти гуляють.
АРТУР
Яке мені діло до якихось там дітей? Їх довкола тисячі. Ти в мене - одна.
АГНЕСА
Я швиденько. Туди й назад.
АРТУР
(відверто роздратовано)
Повертайся! До! Ліжка! Крапка!
АГНЕСА
Крапка?
АРТУР
Знак оклику!
Дівчина слухається. Переконавшись, що вона пішла до спальні, АРТУР тихенько підводиться, йде до вхідних дверей, замикає їх на два оберти, кладе ключ до кишені джинсів, і повертається за письмовий стіл. Починає настукувати чергове речення шедевральної книги.
ЗАТЕМНЕННЯ
ІНТ. КВАРТИРА АРТУРА - ВЕЧІР
З ТЕМРЯВИ ЧУЄТЬСЯ ПРОТЯЖНИЙ ДЗВІНОК. ПОТІМ ЗНОВУ Й ЗНОВУ - БІЛЬШ НЕТЕРПЛЯЧЕ.
АРТУР
Іду! Іду! Що за істерика?
Господар вставляє у замок ключ. Прокручує його двічі. Відчиняє. На порозі ЄВГЕН.
ЄВГЕН
Ну то угода в силі?
АРТУР
Якщо твоя частина домовленості буде виконана.
ЄВГЕН
Ось твій пузатий конверт. Можеш не перераховувати. Я особисто зняв готівку. Не робив цього дуже давно. Не довіряєш банківським переказам?
АРТУР
Тобі потрібна ідея, чи ні?
ЄВГЕН
Так, так. Облиш нервувати.
АРТУР бере насправді товстий конверт. Зазирає всередину. Не перераховує, але пробігається пальцями по купюрам, аби переконатися, що кожнісінька банкнота там номіналом в 100 доларів.
ЄВГЕН
А тепер розкажи мені про гарантії.
АРТУР
Ти отримаєш бажане.
ЄВГЕН
Впевнений? Якось це все … Казково.
АРТУР
(хапає товариша за рукав і тягне в кабінет)
Я десятиріччями не міг вичавити із себе бодай поганого рядка. А протягом останнього місяця майже закінчив роман у грьобані півмільйона слів! І фіналу мій видавець чекає сильніше, ніж діти чекають Різдвяних, хай би їм грець, подарунків. А все - ВОНА!
ЄВГЕН
Ну, може, це лише збіг?
АРТУР
Збіг? Збіг?!? Та вона кожен раз лупить мене струмом, наче поламана кавоварка. То тобі потрібна допомога, чи ні?
ЄВГЕН
Потрібна. Потрібна. То де ж наша муза?
АРТУР
(інтонаційно підкреслює перше слово)
МОЯ муза тут. Крокуй за мною.
Вони підходять до ванної кімнати, на дверях якої важкий навісний замок, що замикає товстезний металевий ланцюг.
ЄВГЕН
(здивовано)
Ти тримаєш її тут? Наче якогось Мінотавра?
АРТУР
Вона хотіла піти від мене.
Начебто збиралася просто прогулятися парком. Вважала, не зрозумію, що надумала втекти.
ЄВГЕН
Чорт, друже, та ти параноїш.
АРТУР мовчки шарить по кишенях. Нарешті знаходить ключ. Встромляє його в замок, відмикає. Дебелі ланцюги з гуркотом падають на підлогу. Господар відчиняє двері. Спочатку перед ними непроглядна темрява. Раптово АРТУР вмикає світло, котре засліплює. Поступово у яскравому спалаху викреслюється силует. На підлозі, поруч із душовою кабінкою, сидить АГНЕСА, прикута до батареї. Дівчина хворобливо худорлява та виснажена. Втомлено мружаться очі, що запали у темні ямки очниць. Крізь розідраний одяг на тілі видніються синці різного відтінку, що свідчить про те, що удари наносилися неодноразово. Незважаючи на дрантя, на руках в МУЗИ все ті ж довгі оксамитові рукавички червоного кольору. Чоловіки, не криючись, розмовляють при ній, наче вона – предмет меблів.
ЄВГЕН
А навіщо рукавички?
АРТУР
Я так розумію, що їй потрібно накопичувати енергію. Не хочу, щоб її сила пішла у стіну, чи підлогу. Ще надихну когось із сусідів безкоштовно на якусь звитягу.
ЄВГЕН
Ти що, лупцюєш її?
АРТУР
(презирливо)
Лупцюю? Ні. Виховую. Маю сумніви, що клята лярва віддає мені усю порцію натхнення.
ЄВГЕН
(схвильовано)
То може вона і зі мною не допрацює?
АРТУР
Зробить усе як треба. Поглянь.
Дістає з-за спини пляшку води. Мотиляє нею перед дівчиною.
АГНЕСА
(облизуючи пересохлі потріскані губи)
Пити …
АРТУР
(вдоволено посміхаючись)
Отримаєш цілу пляшку. Але потрібно заробити.
(до ЄВГЕНА)
Чітко скажи, чого бажаєш.
ЄВГЕН
Набридло буди фінансовим директором на побігеньках у нікчемного йолопа. Хочу стати генеральним очільником. Потрібні ідеї невеличкого корпоративного пеpeвopoту.
Агнеса повільно стягує одну рукавичку. Їй нелегко це зробити, оскільки інша рука прив'язана до батареї стяжкою. Нарешті дівчина тягнеться до гостя. ЄВГЕН витирає спітнілу долоню об штани, й нетерпляче хапає дівчину за руку. За мить відсахується до стіни, пронизаний струмом ентузіазму й наснаги.
ЄВГЕН
(збуджено)
Авжеж! Дурень генеральний підписує будь-які документи з моєї подачі. Навіть не читає. Спишу на нього усі наші спільні фінансові мутки. Ще й статутний капітал виведу у мої підставні офшори за його підписом. Голова холдингу стопудово посадить у крісло мене. А там скоро і вибори до облради. Чому б не зайнятися політикою? Ось де справжні капітали! Буду й я біля бюджетного корита! Запам'ятай мої слова! Буду!
АРТУР
От бачиш. Отримав більше, ніж сподівався.
ЄВГЕН
(кидає побіжний погляд на нещасну дівчину)
Ми обидва отримали. Спіймали золоту рибку.
АРТУР
Золотого кита!
Обидва, голосно регочуть, виходячи з ванної кімнати. Двері зачиняються. АГНЕСА тягнеться до залишеної для неї пляшки з водою. Тремтячими руками відкручує кришечку. Жадібно п'є, наче у неї от-от відберуть те пиття. Ми чуємо, як з того боку стіни на двері накидається ланцюг. Прокручується у замку ключ. Клацає вимикач. Світло гасне. ЗАТЕМНЕННЯ.
ІНТ. КВАРТИРА АРТУРА - НІЧ
Давно неголений господар у м'ятій, криво застібнутій чорній сорочці сидить за письмовим столом, перечитуючи написане. Спочатку посміхається. Потім, вчергове пробігшись поглядом по рядках, насуплюється. Поряд із ноутбуком стоїть почата пляшка коньяку.
АРТУР
(сам до себе, сьорбаючи алкоголь просто з горла пляшки)
Дідько! Варто перефразувати останнє речення абзацу.
(З гуркотом ставить коньяк на стіл. Зосереджено тре скроні вказівними пальцями)
Але як?
Хапає коньяк. Підводиться, зронивши стілець на підлогу. Нетвердим кроком, похитуючись, вирушає до ванни. Тричі зупиняється, аби ковтнути з пляшки, котру прихопив із собою. Зупиняється біля знайомих нам дверей ванни. Довго вовтузиться із замком, однією рукою встромляючи та повертаючи ключ, а іншою перехиляючи над ротом пляшку, що майже спорожніла.
ІНТ. ВАННА КІМНАТА - НІЧ
Затемнення. Морок. Ми ще не знаємо, що це за місце. Чуємо перелякане дихання дівчини. Потім - звук падіння ланцюгів за стіною. Раптово вмикається світло. Ми бачимо ще більш виснажену АГНЕСУ. Одяг на ній остаточно перетворився на лахміття. На тілі - сліди побоїв.
Ввалюється п'яний АРТУР. Хижо посміхається своїй бранці. Присідає поруч. Кладе пляшку горизонтально на підлогу, й розкручує її. Зупиняє пляшку, натискаючи на неї згори пальцем у той момент, коли вона, мов стрілка, вказує на дівчину.
АРТУР
(звеселившись)
Мій приятель алкоголь обрав тебе. Знімай рукавичку.
АГНЕСА
(благаючи)
Ти ж обіцяв дати мені відпочинок.
АРТУР
(гидливо)
Не вередуй. Мені потрібно трохи наснаги. Хіба тобі важко?
АГНЕСА
Я голодна, хочу пити, мені потрібно свіже повітря …
АРТУР
Лише про себе й думаєш! Егоїстка - ось ти хто.
АГНЕСА
(зі щирим здивуванням у погляді)
Це я егоїстка?
АРТУР
(дає їй дзвінкого ляпаса. З роз’юшеного носа дівчини починає цебеніти кров)
Ось бачиш! Я ж добрий. Це ти змушуєш опускатися до подібних методів.
АГНЕСА
(з ненавистю)
Я змушую?!?
АРТУР
(замахується, аби вдарити ще раз. Цього разу кулаком)
Сама напросилася!
АГНЕСА вивільняє схудлу руку зі стяжки, котрою її було прив'язано до батареї. Хапає пляшку, й розбиває її об макітру АРТУРА. Чоловік відсахується до стіни, й повільно сповзає, всівшись на куприк. Він не стільки поранений, скільки здивований опором.
Скориставшись збентеженням господаря, дівчина вискакує з ванної кімнати. Ноги затекли, тому її рухи непевні й поривчасті. Пришкутильгавши до вхідних дверей, виявляє, що вони надійно замкнені.
АРТУР
(гарчить, виходячи із ванни)
Бісова курва!!! Нікуди не дінешся!
АГНЕСА в паніці вискакує на балкон. Намагається зачинити за собою двері, але АРТУР встигає заблокувати їх ступнею і вривається слідом за втікачкою. Дівчина збирається стрибнути вниз з четвертого поверху, але письменник вчасно хапає її за волосся і втягує назад до квартири. Усе, що їй вдається, - крикнути у густу, непроглядну ніч:
АГНЕСА
(верещить)
Вбивають! Допоможіть! Допомо …
Крик припиняється на півслові, бо АРТУР жбурляє її на підлогу й починає волочити за собою аж до ванної кімнати, не зважаючи на плач та стогін. Кинувши жертву у її звичний куток на холодних кахлях, обережно мацає шишку на власному лобі, котру залишив удар пляшкою.
АРТУР
Нікчемне стерво! Ти ж могла мене вбити.
АГНЕСА
(відхекуючись, кидає на ката погляд, повний ненависті)
Може, варто було б прикінчити тебе, виродок?!?
Чоловік замахується ногою, аби вдарити нахабну музу, але вчасно стримується.
АРТУР
Е-е-е, ні. Занадто просто для тебе. Ти мені ще потрібна.
АГНЕСА
(з підозрою)
Ти ж казав, що відпустиш мене, коли внесеш у роман останні правки.
АРТУР
Так-то воно так, але на тому тижні редактори підписали зі мною угоду ще на чотири книги. Тож ти тут надовго!
АГНЕСА
Ти хотів сказати, що вони підписали угоду зі мною?
АРТУР
(скаженіючи)
На обкладинках буде моє ім'я! Це я - геній! Автор! Творець! А ти - лише дешева повія з брудної забігайлівки!!!
Цієї миті в квартирі лунає протяжний гул вхідного дзвінка. АРТУР напружується. Дзвінок повторюється вдруге, і втретє.
АРТУР
(невдоволено потирає гулю на голові)
Напевне, сусіди почули шарварок, котрий ти тут влаштувала.
Знову звучить вхідний дзвінок. Цього разу безперервно.
АРТУР
(замахуючись кулаком, аби налякати)
Ані пари з вуст! Бо вб'ю!
Виходить з ванної кімнати. Крокує коридором до вхідних дверей. Дістає з кишені штанів ключ, відчиняє замковий механізм, трохи привідкриває двері, не знімаючи їх із запобіжного ланцюжка.
АРТУР
Перепрошую. Певно, в мене гучно працював телевізор …
Дивується, узрівши на порозі ГАРАЖНОГО ДЕНА. Чоловік уважно роздивляється господаря простодушно кліпливими очима.
ДАНИЛО
Я знадвору почув жіночі крики про допомогу. Світло цієї ночі жевріє лише у тебе, й на п'ятому поверсі.
АРТУР
Кажу ж - гучно працював телевізор! Не спиться. Вирішив подивитися на «Нетфліксі» новий бойовик про супергероїв. А в сучасному кіно, знаєш і сам, усе свистить, пердить та вибухає. Може, хтось з артистів другого плану й на допомогу кликав. Так-так. Згадав. Ця, як її. Галь Гадот.
ДАНИЛО
(сумніваючись, розвертається, аби піти)
Дивно. Почути кіно з такої відстані. Може, я - теж супергерой?
АРТУР
(переводячи на жарт)
Можливо. Та насправді в мене потужна аудіо система. Зараз прикручу звук. Дякую за зауваження. Треба бути взаємоввічливими сусідами.
Письменник вже майже зачиняє двері, коли з ванни долинає несамовитий крик АГНЕСИ:
АГНЕСА
(верещить)
Допоможіть! Він мене вбиває!!
АРТУР намагається зачинити квартиру, але ДАНИЛО блокує ту спробу коліном, а потім різким рухом плеча вибиває двері, вириваючи ланцюжок з м’ясом. Господар намагається вдарити непроханого гостя, але у прихожій недостатньо місця, аби як слід розмахнутися, до того ж АРТУР п'янючий, як чіп. Натомість ДАНИЛО добряче замахується чималим кулачищем та щосили б'є АРТУРА в обличчя. Чоловіки починають вовтузитися біля порогу. ЗАТЕМНЕННЯ.
Із мороку лунає голос бранки:
АГНЕСА
(вже не так голосно, але ще наполегливо)
Допоможіть!! Благаю!! Хто-небудь. Допоможіть!
ІНТ.ВАННА КІМНАТА - НІЧ
АГНЕСА перелякано тулиться в куток кімнати.
АГНЕСА
(шепоче)
Допоможіть, благаю, допоможіть.
Почувши за стіною важкі, повільні кроки, лякається. Затамовує подих від страху. Вмикається світло. Уся увага дівчини цілковито прикута до дверей. Ручка повільно опускається, ледь чутно скрипнувши. До кімнати входить ДАНИЛО. Бачить бранку, й поспішає до неї.
ДАНИЛО
(турботливо)
Господи, дівчинко, що він з тобою зробив? Я викличу поліцію.
АГНЕСА
(знесилено)
Не треба поліції. Просто заберіть мене звідси. Будь ласка.
ДАНИЛО
Маєш пристойний одяг?
АГНЕСА
Повинен бути у кімнаті навпроти.
ДАНИЛО йде до спальні, знаходить там сукню, й приносить дівчині. Поки вона перевдягається, відшуковує у шафі теплу ковдру та черевики АГНЕСИ. Приносить їй. Допомагає взутися, дбайливо закутує в ковдру.
ДАНИЛО
Можеш іти сама?
АГНЕСА
Так. Зараз, зараз …
Підводиться, похитуючись. ДАНИЛО бере її на руки, й несе коридором у бік виходу. В прихожій вони натикаються на тіло АРТУРА.
АГНЕСА
(стривожено)
Він … Мертвий?
ДАНИЛО несильно штрикає господаря носком взуття. АРТУР, не приходячи до тями, ледь чутно стогне.
ДАНИЛО
(трохи розчаровано)
Житиме. Певна, що не хочеш викликати поліцію?
АГНЕСА
Не треба.
Данило переступає через АРТУРА, й виходить з квартири з АГНЕСОЮ на руках. ЗТМ.
ІНТ. ГАРАЖ, У КОТРОМУ МЕШКАЄ ДАНИЛО, - НІЧ
Більшу частину гаража займає автомобіль з відкритим капотом. В приміщенні безроздільно панує розгардіяш. Скрізь валяються дрібні й великі запчастини від машини. У кутку - дірявий матрац, подушка та брудна ковдра - вочевидь, тут спить господар. Поруч стоїть переносна пічка «буржуйка», димар котрої виведений через дах. ДАНИЛО змітає рукавом з табуретки якісь залізні деталі, саджає коло печі АГНЕСУ. Підкидає дрова, котрі відразу починають потріскувати.
ДАНИЛО
(трохи соромлячись)
Даруй за безлад. В мене не часто бувають гості. Власне, ти - перша.
Вручає дівчині стакан, дістає звідкілясь з купи запчастин термос з гарячим чаєм. Наливає їй.
ДАНИЛО
Випий. Це відвар ромашки й м'яти. Особисто збираю їх влітку.
АГНЕСА
Дякую.
ДАНИЛО
Все, що можу. Гаражний Ден не надто заможний, як бачиш.
АГНЕСА
(здивовано)
То ви знаєте, як люди вас називають?
ДАНИЛО
Звісно, знаю. Я ж не глухий. Людям потрібно пліткувати. Нехай краще перемивають кістки мені, ніж почнуть сратися одне з одним. Я певен, що стародавні люди навчилися говорити саме для того, щоб зводити пересуди про інших прямоходячих мавп.
АГНЕСА
Ви врятували мене. Не сподівалася, що хтось почує мої благання серед ночі.
ДАНИЛО
Це випадковість. Я закопував Найду із цуциками. Це наша дворова собака. Якийсь дурень зробив їй сховок у коробці за смітником. Вдарили морози, й вона околіла разом з приплодом. Я тиждень шукав їх, аби віддати знайомому ветеринару, котрий тримає притулок за містом.
АГНЕСА
То ви не збиралися їх вбивати?
ДАНИЛО
(скрушно)
Їх вбив той, хто начебто про них піклувався, підгодовуючи й поселивши в картонній коробці. Картонній коробці, чорт забирай! Зимою! Деяким людям дуже подобається самим перед собою вдавати, що вони - затяті герої у жорстокому, ворожому світі.
АГНЕСІ стає соромно. Намагаючись змінити тему розмови, вона вказує на автівку.
АГНЕСА
Незвичайна техніка у вас.
ДАНИЛО
(ніжно погладжує машину по дверцятах, як люблячі господарі гладять коней чи корів)
Rolls Royce Silver Shadow 1974 року. Точнісінько такий же був у співака Фредді Мерк'юрі. Мій покійний син понад усе любив дві речі: автомобілі та рок-музику. Шалено мріяв проїхатися за кермом машини славетного лідера гурту «Queen». З семирічного віку загадував це бажання кожного Нового року. Дітлахи зазвичай переростають свої прагнення. Але не мій Сашко.
(замовкає. Наче зостається сам-на-сам зі спогадами. Погляд направлений в минуле. Крадькома витирає рукавом сльозу.)
Що поробиш? Іноді мрії переживають мрійників.
АГНЕСА
То ви продали квартиру, аби виконати мрію сина?
ДАНИЛО
Дурість, так? Знаю, що дурість. Грошей вистачило лише на цей музейний експонат, котрий вже понад двадцять років не на ходу. Рідних запчастин не знайти. Навчився виточувати їх сам. Хлопці з заводу пускають до верстатів. Уже все спробував, та наша із Сашком ластівка не хоче рушати з місця.
АГНЕСА ставить чашку із запашним чаєм на підлогу. Повільно стягує рукавичку. Проводить долонею по небритій щоці чоловіка. Щетина ДАНИЛА ледь помітно іскрить, очі спалахують натхненням.
ДАНИЛО
(сам до себе, радісно)
А якщо спробувати дещо нестандартне?
Дістає з-під відкритого капоту кілька запчастин, скориставшись ключами та викруткою. Вправно продуває тоненький шланг, міняє елементи місцями. Сідає за кермо. Набожно перехрестившись, обережно, наче боючись сполохати вдачу, провертає ключ. О диво! Автомобіль заводиться, почавши голосно деренчати.
АГНЕСА підводиться, підходить до ДАНИЛА ззаду. Помічає, що чоловік труситься усім тілом. Чує його голосне схлипування. Він ридає, зронивши обличчя на кермо.
АГНЕСА
(акуратно стискає його плече)
Ви це зробили. Сашко б вами пишався.
Схвильований ДАНИЛО відвертається. Витирає рукавами солоні ріки сліз. Дивиться на АГНЕСУ, намагаючись посміхнутися. Виходить кепсько. Видно, що це обличчя давно забуло, як зображати радість.
ДАНИЛО
(зрозумівши, що щойно сталося)
Це … Ти зробила. Ти веліла мені, як правильно вчинити.
АГНЕСА
Не веліла. Надихнула.
ДАНИЛО
У такому разі, вгадай, що ми зараз зробимо? Ми поїдемо кататися!
Господар галантно відчиняє пасажирські дверцята, і саджає АГНЕСУ на місце поруч із собою. Тисне на педаль газу. Машина пускає хмаринку чорного диму вихлопною трубою, і вони виїжджають на засніжений двір. Вже майже світанок.
ЕКСТ. ЦЕНТР МІСТА - РАНОК
Rolls Royce Silver Shadow 1974 року припаркований поблизу міського бістро. Трохи свіжіша на вигляд АГНЕСА та вдоволений ДАНИЛО сидять на парапеті біля машини, наминаючи фаст-фуд.
ДАНИЛО
(запихаючи до рота останній шматок)
Смакота! Як ти кажеш називається цей неймовірний винахід людства? Шантропа?
АГНЕСА
(посміхаючись)
Шаурма.
З боку парку до них крокує міський божевільний СІРЬОЖА, відомий нам по другій локації - РЕСТОРАНІ.
СІРЬОЖА
(улесливо)
Добрий день, пане й панночко. Поділитеся наїдками з нещасним?
АГНЕСА віддає йому наполовину з’їдену шаурму.
СІРЬОЖА
(часто й низько вклоняючись, вгризається в частування)
Дякую, дякую, красуне! Дякую, благодійнице! А я ж колись був солідним бізнесменом. Шкода, не вистачило натхнення.
Почувши останні слова, АГНЕСА підходить до безхатька, й стягує з руки довгу червону рукавичку з оксамиту. КРУПНИЙ ПЛАН здивованого обличчя ДАНИЛА. Він не промовляє ні слова, але в його очах ясно читається безмовне запитання: «НАВІЩО???».
Повернення КАМЕРИ до СЕРЕДНЬОГО ПЛАНУ.
АГНЕСА
(наче відповідаючи на непоставлене запитання)
Музі потрібно бути Музою, як птаху бути птахом, а депутату - красти. Це частина природи, а проти природи не попреш.
АГНЕСА тягнеться до СІРЬОЖІ. КРУПНИЙ ПЛАН її долоні. На пальцях вже з'являються перші іскри.
ЗТМ.
ІНТ. РЕСТОРАН - ВЕЧІР
АРТУР та ЄВГЕН сидять за столиком, над яким тепер висить яскравий диплом з написом «КРАЩИЙ БАРМЕН РОКУ». Чоловіки п'яні, як чіпки, та дуже сумні.
ЄВГЕН
(заледве ворочаючи язиком, говорить знущально)
Твоя книга наче нівроку продається. Тож за вечерю нарешті платиш ти?
АРТУР
(варнякаючи з трудом від випитого)
Ой, не печи. Я вже витратив аванс за наступний роман, а не можу написати жодної літери. Нуль ідей! Телефон вже червоний від дзвінків редакторів. Доводиться ховатися та вигадувати причини порушення дедлайнів.
ЄВГЕН
У долі жорстоке почуття гумору. Усе життя ти мріяв про увагу видавництв, а тепер ладен втекти від них на Марс.
АРТУР
А як твоє підвищення?
ЄВГЕН
(відмахуючись від неприємного запитання, наче від набридливої мухи)
Виявилося, що застрибнути у крісло гендиректора легше, ніж в ньому всидіти. Керівництво холдингу чекає від мене ефективних управлінських рішень.
АРТУР
А їх немає?
ЄВГЕН
Жодної нестандартної вигадки. Чорт! Це ти винен, що не втримав нашу золоту курку, що несла діамантові яйця.
АРТУР
(ображено лізе на товариша з кулаками)
Я винен? Це вона! Клята шльондра! Краще не знати натхнення взагалі, ніж відчути його, й втратити…
Чоловіки вороже витріщаються один на одного, готові от-от накинутися на супротивника.
КАМЕРА перестає фокусуватися на столику наших героїв і наїжджає на великий телевізор за їхніми спинами.
Тепер ми бачимо програму, що йде по телевізору, екран котрого трохи сніжить. Там псевдоінтелектуал ВЕДУЧИЙ (48) в окулярах бере інтерв'ю у знайомого нам БЕЗХАТЬКА СІРЬОЖІ, але тепер це вже не жалюгідний обірванець, а солідно вдягнений та ідеально поголений, впевнений у собі чоловік у діловому костюмі.
ВЕДУЧИЙ
Пан Сергій, ви з'явилися нізвідки, й створили з нуля бізнес з мільярдними продажами.
СІРЬОЖА
(вальяжно розвалившись в шкіряному кріслі)
Без зайвої скромності скажу, що лише минулого місяця заплатив у бюджет десять с половиною мільйонів у вигляді податків та зборів.
ВЕДУЧИЙ
У чому ваш секрет?
СІРЬОЖА
(самовпевнено)
Я тримаю в льосі закуту у кайдани музу.
ВЕДУЧИЙ
(підігрує тому, що йому здається жартом)
То у вас є доступ до безлімітного натхнення?
СІРЬОЖА
(владно посміхаючись)
Саме так. Поділитися з вами?
ВЕДУЧИЙ
Ну, я був би не проти зрозуміти, як розширити глядацьку аудиторію.
СІРЬОЖА
(підморгуючи співбесіднику)
Домовимося, якщо зійдемося в ціні.
ЗАТЕМНЕННЯ. В цілковитому мороці ми ще кілька секунд чуємо неприємний, лячний регіт ВЕДУЧОГО та СІРЬОЖІ.
КІНЕЦЬ
