Опівнічна втеча

Тебе забувати –

Це як зубний біль тамувати -

Сидіти й чекати, що раптом полегшає трошки.

Не їсти, не спати,

Дзвінка ще чекати,

Бо досі у грудях від спогадів квітнуть волошки.

 

Вже кісткою в горлі

Слова мої горді.

Вони прозвучали як реквієм. Палим мости.

В одному акорді

В старенькому «Форді»

Сумна магнітола на хвилях журби й самоти.

 

Босо́ніж по лезу

Довічної втрати

В реальність тверезу

Я буду втікати.

В реальність тверезу

Від п’яної мрії.

Босо́ніж по лезу,

У світ безнадії.