Різні

Лаврик Андрій

Аудиозапись

Я вирізав любов із себе тисячею лез,

Наче у слешері епохи культу VHS.

Над прірвою зморився сенс ловити серед жита,

Я все ще знаю, що зробили ми минулого літа.

Ти елітарна, неповторна, як з будинку мод річ,

Я жарти роздаю влучніше, ніж пасує Модріч.

От я й гадав, що ми – та пара в Ноя із ковчега,

Немов подружжя Енні Вілкс то Фредеріка Клегга.

От я й пішов рішуче в бій, як той цар Пірр на Спарту,

Та не потрібен тобі зовсім, наче «Нобель» Сартру.

А коли так, зітри мене, як номер зі смартфону,

Провівши влучний джеб, пішла в глуху ти оборону.

Ти вже ненавидиш галдьож мій, як «Пепсі» «Кока-Колу»,

Наші стосунки - знак дорожній – вічний «Рух по колу»,

Все те ж саме́ – лиш сірі будні, жодного бенкету,

«День бабака», і навіть гірше – калька із сюжету.

Ми надто різні. Чуєш, Зай!

Ми наче гривня й долар.

В кіно не зніме, просто знай,

Нас Педро Альмодо́вар.

Джордж Мартін написав про нас би

«Пісню льоду і вогню».

Це почуття без назви -

Бо дорівнює нулю.

Хоч сердься, хоч не сердься, збігла в нас гарантія,

Моє вчорашнє серце нині з адамантія.

Нектар нам більш не пити в колі богів Олімпу,

Я закохався в Афродіту, а отримав німфу.

Кого жадала, моя мила? Байрона? Шекспіра?

А що отримала? Все вірно – блазня та сатира.

Були часи, коли кохав тебе я аж до смерті,

Ба навіть більше, ніж зарплату «чорну» у конверті.

Знов сварки цуплять підло час, ім’я їм - Легіон.

Ми бренду репліка, як «Абібас», чи там «Луї Батон».

Ти натягнула на Пегаса Росинанта сбрую.

Я мислю: «Ми – біомаса», а мислю, отже існую.

Любов зійшла до нас з полотен Рафаеля Санті,

А придивилися – вона замість хітону в дра́нті

І я щасливий навіть бачити лиш твій затилок,

Бо ти не викупиш третину навіть з цих відсилок.