Ти озвешся притлумленим болем

Ти озвешся притлумленим болем

У душі́. Біль ніколи не зникне.

Дощ осінній печальним паролем

Розцятко́вує краплями вікна.

 

По кутах сум шкребе, наче миша,

П’ю із спогадів зілля отрути.

Знов шепоче ім’я твоє тиша,

Хоч ім’я це волів би забути.

 

Вже зоря перша в дім зазирнула.

Як мені самоті научитись?

Якщо твердо сказала: «Забула!»,

То навіщо продовжуєш снитись?

 

Я тримаю думки під контролем,

Лиш любов до цензури не звикне.

Ти озвешся притлумленим болем

У душі́. Біль ніколи не зникне.