Нас зносить!
Аудиозапись
«Отак ми й намагаємося плисти вперед, долаючи течію,
а вона безперервно зносить наші суденця назад, у минуле.»
(Френсіс Скотт Фіцджеральд, останнє речення роману «Великий Гетсбі».
Цей же напис викарбувано на спільному надгробку Фіцджеральда та його
дружини)
Нас зносить! Ми продовжуєм гребти.
Гундосить небо: «Далі від мети
Ви стали, і наблизились на день
До краю похоронних сліз-пісень.»
Нас зносить! Ми все борсаємось знов,
Приносить сили нам земна любов.
Та і вона минає. Все мине!
І це торкнеться всіх: його, мене,
Її та їх. Усіх! В один загал.
Минуле – коридор кривих дзеркал.
Нам навіть пам’ять бреше, бо вона -
Ілюзія дірявого човна –
Не вичерпати болю – хлюп та й хлюп! –
Пручайся скільки влізе. Тільки труп
Пливе собі рікою. Береги
Вже не турбують – як земні борги.
Уже не нам тоді платити чемно їх.
Від тої думки пробива мене на сміх.
Я уявляю гнівні пики кредиторів,
І розумію злий азарт тореадорів.
Нас зносить! У минуле – як у вир.
Корону натягнувши набакИ́р,
Комусь доводимо, що ми – то справді ми!
І це нас наближає до пітьми.
Ми знов панічно озираємось назад -
На фото з пилом запорошених шухляд.
Та прийде день – і стане все одно.
Нас зносить! І суденце йде на дно.
