Колись чи завтра, може хтось,
Коли по вулиці ступатиме безмовно дощ,
тобі навпроти,
Спитає скільки часу, і ще щось,
А може не спитає, просто пройде повз...
І може ти обернешся, без думки в голові,
Чи був це той, чи та, це не судить мені,
Чи може взагалі нікого, просто спомин,
Пройшов по тій же вулиці що і недавно, 
а може просто гомін
Далеких спогадів і марних сподівань,
Які приходять серед ночі, коли твердий диван 
і холодно
У серці чи в ногах...
Чи може просто кіт не так на тобі ліг...
Замуркотів...порушив дзвінку тишу,
І звук світлодіодних списів
Оркестром розриває тишу.
Під акомпанемент годинника дає концерт,
Квитки на нього ніхто не купить і за цент.
А той хто купить не побачить змісту.
Бо все для нього в золоті й в грошах,
Й у славі, а не в простих словах,
Що промовляються щодня у поїздах,
Які курсують між "Народженням" і "Смертю"...
З зупинками на ланч і на вечерю,
Щоб перевірить електронну пошту,
І оновити фото в соцмережі...
І знову рушив потяг звичного життя. 
Остання зупинка — "Небуття"...