Я її як ляльку крихку беріг

Я її як ляльку крихку беріг,

Шкіра з порцеляни – мов білий сніг.

Хоч казали друзі – усе дарма,

Ти забув, що в ляльки душі нема.

Та уперто спокій її плекав,

Спати під бавОвняну ковдру клав,

Сукні із найтонших шовків кроїв,

І стояв на варті життя та снів.

А коли знов чув: «Не люби, покинь!»,

Сумніви усі я ховав до скринь,

Замикав ті скрині у темний льох,

Щоб ділити щастя моє на двох.

Хоч мені твердили, що ляльчин сум –

Це лише над щирим коханням глум,

Та коли безслідно пішов в грозу,

На очах у ляльки узрів сльозу.

Отзывы

Чудово, Друже! Успіхів!

Ляльчина сльоза - неперевершений апофеоз! Дуже гарно написано! З повагою, Рустем.

Неймовірно красивий тендітний образ ,душевні рядки ♥️

Андрей! МОЛОДЕЦ!!! БРАВО!

Друже, та це ж просто пісня!!!!!!