Роздум

Життя моє дивне, неначе наснилось, 
Чого ти так швидко під гору скотилось? 

А думи і мрії над полем зависли. 
Чого ж мені серця до болю не стисли? 

Щоб жив і не п’явся, усього боявся, 
Щоб горбився-гнувся, а думать не брався, 

Щоб плани партійні звитяжив удвічі, 
Щоб правди ніколи не мовив у вічі, 

Щоб цвів, як похвалить начальство пихате, 
Радів, що не вигнали з власної хати, 

Радів, що не слухав пісні наші вільні, 
В’язниці не знав і не вмер в божевільні… 

Нічого не бачив, нічого не вдіяв. 
А думи і мрії вже вітер розвіяв.