Небо кущами засіяне хмар
Небо кущами засіяне хмар,
Тішуся хибною думкою:
Час витирає тебе, мов школяр
Незграбну літеру гумкою.
Час мені виставить почерк новий -
Рівний, мов струни гітари.
Ти ж повертайся безоднею мрій
В край, де живуть лиш примари.
Ні! Не згадаю я! Вирву з душі
Кожну мить спільного щастя.
Знищу, спалю тогочасні вірші,
Й прозу, нехай же їй трясця.
Місяць запалить у небі ліхтар,
Серце безжалісно краючи,
Знову блукаю кущами тих хмар,
Марно тебе там шукаючи.
