Як ти?

Іноді буває цікаво вислуховувати співчуття від тих, хто колись з тобою товаришував раніше, з ким були більш-менш дружні стосунки, але тепер усе інакше...

 

Особливе "розчулення" викликає лицемірне питання:

 

— Як ти там?

 

Причому деякі безглуздо цього не розуміють....

 

— Добре — коротко відповідаєш ти, а в душі залишається відчуття гіркого присмаку.

 

Вам невідомо скільки у цій відповіді прихованого. Немає сенсу розповідати про особисто пережите тим, хто далеко від цього, або підтримує ці жахливі події, керуючись своїми викривленими уявленнями про те "як має бути".

 

Ваш ранок починається в ритуальні 07:00. Будильник, душ, ранкова запашна кава, сніданок, тепла квартира, звичний спосіб життя, робота, різноманітні розваги.

 

Ми майже не спимо, прислухаючись до звуків, щоб встигнути сховатися в укриття від стальних дощів градів, снарядів та куль. Не кажучи вже про авіаційний обстріл, від якого майже нічого не врятує. Життя в постійному стресі, очікування того, що десь гепне та "щось" впаде. Повітряна тривога, до якої поступово звикають і маленькі діти, становиться звичним явищем.

 

Філіжанка гарячої кави в таких умовах — це справжня розкіш.

 

Ми кожні кілька хвилин втрачаємо друзів та рідних. Кожен із нас не знає, що буде не те що наступної години, але й навіть через мить, але в серці є надія на те, що це не станеться сьогодні.

 

В нас ще є один швидкоплинний день, а значить все буде добре...