С.І.Я.

Як би ти не волів, їй тебе не минути.

Ні по смерті снігів, ні на часі вишневих штормів,

не зупиниться схід, де зникають мінути,

оголивши довкілля для співу нічних цвіркунів.

Подивись і почуй серенаду. Чюрльоніс.

Світ на мить усміхнувся йому і не визнав його.

Саме так на янтар наповзатиме онікс.

Саме так в метушні-суєті зволікає любов.

Сніговик так несе в своїм серці сніжинку,

і не марить тепла і не кличе весну наяву.

Втім прямує трамвай у депо без зупинки,

намистини роси не мережать замерзлу траву.

В пореділому плетиві вбачити шворку

трохи легше, ніж голку шукати у вічнім снігу.

Подарую тобі бірюзову пацьорку

з видноколових куль - від біди, на любов, на жагу.

 

Світлина: Софія Іванівна Яблонська (15 травня 1907, Германів, нині Львівський район, Львівська область ― 4 лютого 1971, острів Нуармутьє, Франція) ― українська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографиня.