Пам'ятаю (Д. Л.)

Пам’ятаю, вермут у келих лив, й забував про вінця я.

Відкорковані спогади. Шелест її спідниці.

І душа несміливо мружилась, мов провінція

Перед сяйвом неонових вивісок у столиці.

 

Ресторанний співак завів якісь соплі-воплі,

Як Амелія Ергарт офіціантка парила.

Й тарілкИ погано обсмаженої картоплі

Виглядали в долонях її, мов пернаті крила.

 

Я півночі сидів під брудним візерунком фіранок,

Й на серветці складав вірші свої найчистіші.

Штучна посмішка лярви котроїсь з її коліжанок

Виглядала дешевше, ніж штучне хутро на миші.

 

Пам’ятаю просте питання: «О котрій вільна?»

Навіть зараз душею в спогад той дивний лину.

ЇЇ відповідь: «Та хоч зараз. Я ж божевільна!»

Мов відкрив океанську мушлю, й знайшов перлину.