Мости

Їх будують тоді,

Коли немає надії на розмову,

На доль перетин живий.

 

Їх будують тоді,

Коли лине пристрасне слово

З серця, не з голови.

 

Коли буденність

Ставить перед фактом:

Бачитись лише у короткі життєві антракти.

 

Що тоді?

 

Мости виростають з металевих потоків

Нестримних почуттів,

Мости - в будь-яку пору року

Заміна буянню слів.

 

Та як побудувати міст між епохами,

Коли зростали Ви та я?

На це може піти ціле життя...

 

І я засинаю в черговому книгосховищі,

Аби мене не перехопили

На життєвому летовищі.

 

Вам відомі адреси всі,

Але не прибуваєте,

Так минають дні, тижні, роки...

Ви розквітаєте,

Мій час минає стрімко,

Я вже пишу Вам промови,

Посвяти,

Вірші - немає в світі

Щиріших,

Ширші за небокрай вони,

В них - легкі та наївні сни.

 

Чим би не скувала доля мене,

Я залишусь на площі, коли натовп мине,

Аби побачити справжнього Вас

і надолужити втрачений час.