Час стирає неспинно недавню красу
Припинив би писати тобі я листи
І покірно пішов би від тебе подалі
І в містах я чужих може б спокій зайшов
І про тебе ніколи уже не згадав би
І ніхто не спитав би мене як живеш
І чому ми не в двох і чому ми не разом
Всім байдуже б було де й кого ти знайдеш
Так напевно б нам двом було краще відразу
І я спав би в ночі і я бачив би сни
Про чудове життя, про життя що без болю
І ніколи я вже не згадав би мабудь
Що були ми колись із тобою знайомі
Й позабув би я враз твої очі ясні
Позабув би слова що мені говорила
І вуста я чудові напевно б забув
Лиш забути б не зміг свої зламані крила
Все на світі пройде, час не знає жалю
І тому на обличчі зявляються зморшки
Такім чином мабудь він свободу мою
Відбиває у тебе, спокійно і мовчки
Час стирає неспинно недавню красу
Твою молодість їсть і спинитись не хоче
А дівча моденьке десь поряд стоїть
І із тебе старої мов дявіл регоче
І любов промайне, відлетить в небуття
І думки мов тягар й почуття застаріли
В час важкий ти мене на хвилину згадай
І роки ті згадай, що від нас відлетіли
Городинец Сергей ©
Не забудьте послушать в аудио версии у меня на ютуб канале
