Не плач, кохана...

Не плач, кохана, час загоїть рани.
До нових цілей стрімко кроком руш!
Лиш спогадів збіднілі каравани
Блукають вперто по пустелі наших душ.
Знайди якусь щоб вбити час забаву,
А краще – вигадай нову собі любов.
Та переграй сумну оту виставу,
Гляди лишень, не обпечися знов.
Якщо ж амур не збавить швидкостей,
Ти уяви, що я тобі наснився.
Немов пірнув у океан людей
І в тій безодні шумній розчинився.
Бо я шукаю й досі свій перон,
Реальність в сірий тон мій світ фарбує.
І думка: «ти лише чарівний сон»
Мене не раз від смутку ще врятує.