Сніг стомлених троянд - повій
Сніг не втомився на світанку,
не знав що був жаданим він,
Окрасу осіні, що бранку,
не привітав хоч навздогін...
Він був цупким, але ще кволим,
не гомінким, як трунку спів...
збіднілим жебраком, не голим,
але не бажаним, без слів...
Його, розарію розпуста,
сховала щиро, крізь дива...
луна, та хай їй буде пусто,
в лимонний колір сповива.
Цур, до зими далеко дуже,
Не наближайся, час не твій...
лишень, день сонячний, байдуже,
спалив той сніг троянд - повій.
