Роздуми

Життя буває вліпить копняка -

В очах темніє, збиті вщент коліна.

Летиш від болю просто в небуття,

Та подих перевівши на хвилину,

 

Шепочеш чи кричиш: "Допоможіть..."

І знову біль шматує тіло й душу.

Десь голос здалеку струною забринить:

"Я в тебе вірю, впораєшся, друже!

 

Випробування це, бо час настав,

Втручатись - рівновагу тільки зрушу.

Напевно досвід так цього чекав,

Ти мусиш все сама здолати..."

Мушу...

 

Я мушу впоратись, але бракує сил.

Зриваю нігті в кров, встаю поволі

І знову падаю у марево чорнил...

Але хтось поруч, дякувати долі!

 

Тримає руку, гоїть гострий біль,

Гаряча кава, дотик, добре слово:

"Ти змерзла? Так, страшенна заметіль,

Допоможу, два кроки ще і знову

 

Повернеш сили, спокій і тепло.

Як добре, що почули зойк твій тихий.

Вже можна - плач, минуло все, пройшло,

Забудь, що десь тебе спіткало лихо."

 

Гарячі сльози ллються по щоках,

Та посмішка щаслива розквітає -

Слова то є слова, лише в вустах,

А вчинки до життя нас повертають.