"Счастливица..." перевод стихотворения Лины Костенко
* * *
Cчастливица, я вижу каплю неба
и две сосны в распахнутом окне.
А уж казалось, что живого нерва,
Живого нерва не было во мне.
Уже душа не знала где же берег,
уже устала ото всех вериг.
В звучанье дня, в оркестрах децибелов
мы были здесь, как хор глухонемых.
И вдруг - О, боже! - после гула, чада,
Пустых хлопот стремящихся к нулю, -
Я слышу дождь. Он тихо плачет правду,
Что я тебя далекого люблю.
Я слышу тишь, и соловья героя.
Здесь люди милы, ласковы, не злы.
В пахучей туче мокрой колкой хвои
стоит туман, как небо на земле.
Пасутся тени вымерших тарпанов,
крадутся в комнату и сумерки, и сны.
Весна бокал наполнила тюльпана, -
за небо выпью и за две сосны!
ЛІНА КОСТЕНКО
* * *
Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені.
Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У гроні дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.
І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.
І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.
Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни.
