Душа мовчить

Буває так - закрита на замок,

Мовчить душа вдягнена у смуток,

У мерехтінні сяючих зірок,

Сподіванням стомленим закута.

 

Та поки в серці буде сум вершить,

Все не те: гірка занадто кава

І чай не той, і зимно, і дощить,

Зажурилось сонечко ласкаве.

 

Думки летять в далеку далечінь...

Минають дні, йдуть у вічність ночі...

За гострим краєм власних розумінь,

Спокій не дають виразні очі.

 

Вірші пряде у дивне полотно,

Задивилось навіть небо в душу,

Спливає сум в відчинене вікно

І доля перетворюється в кращу...