Божевілля

Ну от, це знову почалось, на поміч
Прийди і порятуй мою свідомість
Я відчуваю, як у жилах в'ється забуття
Воно зростає, пускаючи коріння в розум
І розквітає суцвіттям мороку в скляних очах
Як хочеться змінити пару рук на крила
Хай навіть немічних, аби лише злетіти
Під покривалом ночі ринути в політ
Із міста геть, подалі, ввись до мерехтливих зорей
Аж доки не покинуть сили, не в змозі більше
Й змаху вже зробити, покірно канути униз.
Але не впасти, ні, не впасти в небуття.
Бо там, в ту мить, раптом з грудей проріжеться душа
Вона жива, жива! Вона й сама літати вміє
З-під свити вона випростає крила, і полетить
Так легко-легко, мов пір'їна, але так впевнено,
нестримно, невловимо. Зламавши клітку тіла
Вона вже не торкнеться до землі.