Мертва

Зимовим вогнем обпекло тобі скроні..
І вії опущені в мряку і жаль.
Душа не співа – у ній хор похоронний
На очі тягне страхітливу вуаль.

Сидиш посеред вже зотлілої осені
І кава застигла у кризі німій.
Ти згадуєш вас у дитинстві ще босими
І ваш гармонійний сердешний спокій...
Тепера нема. Усі фарби вже вимиті
Останнього янгола світу сього
Покривають дошки попід землю зариті…
Й життя закінчилось не тільки його.