СПОГАД ПРО ДИТИНСТВО

Зинченко Николай

СПОГАД ПРО ДИТИНСТВО

Неначе знову я в дитинстві.

Ось наш будинок, ось село,

І дві ялини біля тину,

І все, здається, як було.

Та ні, не все. Ялини втричі більші,

Будинки, вулиця, садки...

Тепер тут люди живуть інші

Й, здається інші в них думки.

Мене ніхто вже тут не знає.

А хто і знав - то вже забув,

Бо рік за роком час минає,

П’ятнадцять літ я тут не був.

Стоїть і школа, як завжди.

Колись новенька і простора,

Мені відкрила ти світи,

Навчила бачить все довкола.

В цій школі вчителька моя

Читать, писать мене навчила.

В моїй душі її ім’я

Не за черкне ніяка сила.

А ось і ліс. Пожовклим листом

Мене зустрів немов колись,

Безкраїм килимом барвистим

Мені під ноги простеливсь.

Прийшов до вас я, ясени,

Зі мною вся моя сім’я.

Біжать по листю вже сини,

Мені ж здається, що то я.

І знов по вулиці я йду,

На ті ялини задивився.

Мій батько посадив їх тут,

І біля них я зупинився.

Стою й дивлюся на цей двір,

А хвилюванню нема схову.

Чекай мене, мій рідний дім,

Я повернусь до тебе знову.